мадсько-культурних осередків увійшли до Об'єднання українських товариств Л.
Латисько-українські культурні зв'язки спираються на традиції, які складалися у 2-й пол. 19 ст., коли у періодиках Л. висвітлювалися літературно-мистецькі події України. 1901 у Ризі з'явилася перша українська драматична трупа, яка давала вистави також в Єлгаві і Лієпаї. Найбільш популярним у Л. серед українських письменників стає Т. Шевченко. Перші переклади і статті про нього здійснюють Є. Ліготню (опублікував 1900 у журн. «Austrums» поему «Катерина»), М. Арону (1900, автор першого біографічного нарису), Е. Рудзітіс (переклав 1906 «Заповіт»), Ф. Адамович (у журн. «Druva» 1914 подав уривок з поеми «Тарасова ніч», «Молитву» та інші вірші). 1911 і 1914 літературними читаннями і вечорами громадськість Л. відзначала 50-річчя від дня смерті і 100-річчя від дня народження Т. Шевченка. Впродовж 20 ст. латиською мовою видавалися твори М. Вовчка, І. Франка, Л. Українки, М. Коцюбинського, О. Кобилянської, В. Стефаника, П. Тичини, М. Рильського та ін., антології української народної творчості, української поезії і прози. Засновником балтійської порівняльної лінгвістики став латиський філолог Я. Ендзелін, який 1908– 1920 працював у Харківському університеті; його учнем був Л. Булаховський, видатний український мовознавець.
В Україні видання перекладів латиських художніх творів почалося у 1920-х роках. У 30-х роках вперше вийшли вибрані поезії одного з найбільших поетів Л. — Я. Райніса, збірка оповідань Л. Лайцена. У 2-й пол.
20 ст. в Києві публікувалися романи А. Упіта, В. Лаціса, А. Саксе, новели і поезії Р. Блаумана, М. Кемпе та ін. 1966 на кіностудії ім. О.П. Довженка за мотивами оповідань Р. Ейдеманіса створено фільм «Десятий крок».
У театрах України посіли місце п'єси Я. Райніса.
Літ.: Мугуревич Э.С. Восточная Латвия и соседние земли в Х–ХІІІ вв. — Рига, 1965; Звайгзне Б. З латисько-українських літературних зв'язків. В кн.
Сузір'я. — К., 1971, вип. 5; Березовський П. Україна і Латвія (З історії культурних взаємозв'язків) // Народна творчість та етнографія, 1976, № 4; Латвия на грани епох. — Рига , 1990; Винниченко І. Українці в державах колишнього СРСР: історико-географічний нарис. — Житомир, 1992; Українці Латвії (люди згадують, документи свідчать…). — Рига, 2006; Україна — Латвія: історія, культура, економіка. — К., 2007.
М.М. Варварцев.
ЛЕГІОНИ ПОЛЬСЬКІ — назва польських добровольчих військових формувань, які діяли в складі військ іноземних держав після того, як Польща втратила свою незалежність. Перші такі формування були створені 1797 й діяли до 1803. Потім вони формувалися й воювали 1848–49. Л.П. існували також у 1914–17.
