майстерню з будівництва та ремонту літаків й заснував першу школу льотчиків.
За переписом 1897 у Л. мешкало близько 1 тис. українців. Організоване українське життя було започатковано 1911 заснуванням товариства «Громада», яке ставило за мету об'єднання українців Л. на принципах взаємодопомоги та збереження національної ідентичності. Піднесення громадськополітичної активності українців у Л. спричинили революційні події 1917 в Україні. У цей час постав ризький осередок Української партії соціалістівреволюціонерів. Навесні того ж року у 12-й російській армії, штаб якої містився у Ризі, було обрано українську виконавчу раду, проведено український конгрес військових делегатів.
Після проголошення суверенітету Л. її уряд встановив дипломатичні взаємини з Українською Народною Республікою. У вересні 1919 до Риги прибув український консул М. Бендерівський. У січні 1920 там же розмістилася офіційна місія УНР на чолі з В. Кедровським, відкрито українське прес-бюро для інформування латвійської громадськості про політичні події в Україні. 18 березня 1921 Л. стала місцем укладення договору («Ризький договір») між РСФСР і УСРР, з одного боку, та Польщею, з другого, яким вирішено нагальну для Східної Європи, в тому числі для України, проблему припинення війни між договірними сторонами. Того ж року 3 серпня за двосторонньою угодою, підписаною у Ризі, УСРР і Латвійська демократична республіка офіційно визнали одна одну.
1921 у столиці Л. постав комітет українських біженців-емігрантів, який займався допомогою новоприбулим біженцям з України. Від 1932 свою діяльність здійснювало Латвійсько-українське товариство, засновниками якого були місцеві підприємці українського походження. 1936 воно об'єднувало 73 членів, 1838 — 111.
У роки Другої світової війни кількість українців у Л. помітно зросла (1943 — понад 11 тис.) й продовжувала збільшуватися у повоєнний період.
1959 їх налічувалося близько 30 тис. осіб, 1979 — понад 66 тис., 1989 — понад 92 тис. (3,5% від складу населення Л.). На початку 21 ст. в країні проживало близько 60 тис. осіб українського походження.
Із відновленням державної незалежності Л. широко розгорнулося громадське й культурно-освітнє життя українців. 1991 в Ризі з ініціативи товариства «Дніпро» відкрито першу державну українську загальноосвітню школу. 1995 там же виник культурний центр «Латвія–Україна» за участю латиського поета К. Скуєнієкса, 1996 — Спілка українців Латвії. У 1990-ті — на початку 21 ст. українці гуртувалися у товариствах «Водограй», «Світанок», «Україна–Латвія», «Ятрань», «Родина». Проведення концертів, конференцій, організація шкільництва посіли головне місце в діяльності цих та інших українських організацій, які працюють у столиці та інших місцях зосередження української діаспори. У 2006 більшість українських гро-
