більшості населення), гострі суперечності Криму та Порти зі східноєвропейськими державами, що ускладнювалися через релігійне протиставлення християнської та мусульманської цивілізацій, — все це призводило до систематичних набігів кримських орд на землі Московського царства, Великого князівства Литовського, Речі Посполитої. Хоча кримці доходили навіть до Москви (1521) і Тули (1552), найбільше страждало від них саме населення українських земель.
Татарські набіги відбувалися майже щорічно (іноді — кілька разів на рік). Їхньою метою була не анексія територій, а здобуття невільників та отримання данини. Деякі дослідники нараховують загалом від 3 до 5 млн. бранців, захоплених кримцями в 15–18 ст. на теренах України, Росії та Польщі. В цей час Кафа (Феодосія) перетворилася на центр торгівлі рабами, звідки слов'янських невільників відправляли в усі країни Середземномор'я (деякі опинялися навіть в Індії).
Траплялося, що К. х. укладало ситуативні військово-політичні союзи з християнськими державами. Так, 1482 Менглі-Гірей домовився з Іваном III Васильовичем про спільні дії проти Литовської держави. Наслідком було розграбування татарами Києва. Хан Іслам-Гірей III підтримав Богдана Хмельницького у визвольній боротьбі проти Речі Посполитої. Однак татари не бажали надмірного посилення жодної зі сторін і тому були ненадійними союзниками. Саме через їхню зраду довелося козацькій державі йти на невигідні Україні Зборівський (1649) і Білоцерківський (1651) договори з польським королем. Стосунки з татарами підтримували гетьмани І. Виговський та П. Дорошенко. Остання спроба українсько-татарського союзу мала місце за гетьманування П. Орлика (1711).
Турецько-татарська експансія не лишалася безкарною і діставала відповідь: морські походи П. Сагайдачного, походи І. Сірка, кримські походи 1687 і 1689 Голіцина та запорізьких козаків, кримські походи 1736–38. Та все ж у протистоянні з татарами до другої половини 18 ст. населення українських та російських земель змушено було здебільшого оборонятися. Ситуація змінилася лише в ході російсько-турецької війни 1768–74. Останній набіг кримських татар відбувся в січні 1769. Та через півроку Кримський півострів був узятий російськими військами. Було звільнено понад 10 тис. рабів-християн, що перебували в Криму. За умовами Кючук-Кайнарджійського мирного договору (1774) Кримське ханство проголошувалося незалежною державою. Через дев'ять років, 9 квітня 1783, Крим було приєднано до Російської імперії: К.х. як держава припинила своє існування.
Літ.: Новосельский А.А. Борьба Московского государства с татарами в первой половине XVII века. — М. — Л., 1948; Якобсон А.Л. Крым в средние века. — М., 1973; Дашкевич Я.Р. Ясир з України (XV — перша половина XVII ст.) як історико-демографічна проблема // Український археографічний щорічник. Нова серія. — К., 1993, вип. 2; Андреев А.Р. История Крыма. —
