ний завод. Завод у Шостці збільшив обсяги виробництва за роки війни вшестеро й 1855 давав близько половини всього пороху, що вироблявся в Російської імперії; Луганський завод цього ж року виготовив снарядів учетверо більше, ніж перед початком війни, — вагою бл. 90 тис. пудів.
Наприкінці війни на українських землях розгорівся антиурядовий сел.
рух, спричинений тим, що влада затягувала вирішення питання про скасування кріпацтва. Безпосереднім поштовхом до нього стало те, що в очікуванні змін селяни по-своєму тлумачили укази імператора про формування ополчень. Так, коли у квітні 1854 був опублікований указ імп.
Миколи I про формування морського ополчення для воєнних дій, то в переліку губерній, з мешканців яких формувалося ополчення, не значилися української губернії, а це означало, що кріпосним цих губерній дозволялося записуватися в ополчення тільки з дозволу поміщиків, отже, їм не гарантувалося, що після служби вони будуть звільнені від кріпосної залежності.
Проте селяни не брали цих нюансів до уваги. На поч. 1855 з'явився маніфест імп. Миколи I про створення мобільного державного ополчення.
У ньому також не було запевнень для українських селян про звільнення їх від кріпосної залежності, якщо вони стануть ополченцями. Однак і цей документ українські кріпосні розуміли по-своєму. В українських селах пішов поголос, що той, хто не запишеться в козаки до весни 1855, назавжди втратить право на волю. Тому в березні 1855 більшість повітів Київської губернії охопив селянський рух за волю.
Багато хто з тогочасних демократів, зокрема й Т. Шевченко, вважав, що війна загальмує скасування кріпосного права. Однак насправді вона прискорила його скасування. Не пройшло й двох тижнів після оприлюднення маніфесту про закінчення війни, як новий російський імп. Олександр II оголосив про намір ліквідувати кріпацтво. Відкинувши політику поверхової вестернізації, Росія стала на шлях глибоких соціальних реформ і прискореної індустріалізації.
Літ.: Собрание донесений о военных действиях и дипломатических бумаг и актов, относящихся до войны 1853, 1854, 1855 и 1856 гг. — СПб., 1858; Богданович М.И. Восточная война 1853 — 1856 годов — СПб., 1877, т. 1–4; Дубровин Н.Ф. История Крымской войны и обороны Севастополя — СПб., 1900, т. 1–3; Тарле Е.В. Крымская война, — М.–Л., 1950, т. 1–2; Гуржій І.О. Боротьба селян і робітників України проти феодально-кріпосницького гніту (з 80-х років XVIII ст. до 1861 р.). — К., 1958; Нариси з історії дипломатії України. К., 2001.
С.В. Кульчицький.
КРИМСЬКА (ЯЛТИНСЬКА) КОНФЕРЕНЦІЯ 1945. Відбувалася 4 — 11 лютого 1945 поблизу Ялти в Лівадійському палаці за участю голови РНК СРСР і генерального секретаря ЦК ВКП(б) Й. Сталіна, президента США
