з більшовизмом, погодився на те, щоб кордоном між Україною та Всевеликим Військом Донським, незважаючи на наявність у ньому значної кількості українських етнографічних земель, стала дореволюційна межа Області Війська Донського з Харківською та Катеринославською губерніями з невеликим відступом на користь України в районі Маріуполя.
Складними були взаємовідносини з Кримом. Оскільки в III Універсалі УЦР не було згадки про Крим як про територію України, німецький уряд створив у Криму крайовий уряд на чолі з генерал-лейтенантом С. Сулькевичем, який узяв курс на побудову незалежної держави, а в майбутньому — на об'єднання з небільшовицькою Росією. П. Скоропадський, однак, вважав, що Крим має бути приєднаним до Української Держави на засадах автономії. Не знайшовши в цьому питанні порозуміння із С. Сулькевичем, він оголосив економічну блокаду півострова. С. Сулькевич капітулював і вислав у Київ делегацію для обговорення умов приєднання Криму до Української Держави. Наприкінці вересня 1918 умови приєднання були узгоджені, але повалення влади гетьмана унеможливило реалізацію задуманого.
18 жовтня 1918 у Львові відбулися збори представників від українських земель Австро-Угорщини, конституйовані як Українська національна рада.
На зборах була проголошена Західноукраїнська Народна Республіка, кордони якої визначалися таким чином: «Ціла етнографічна українська область в Австро-Угорщині, зокрема Східна Галичина з граничною лінією Сяну, з вилученням Лемківщини, північно-західна Буковина з містами Чернівці, Сторожинець і Серет та українська смуга північно-східної Угорщини — творить одноцільну українську територію».
Символічним для України став Акт Злуки 22 січня 1919, що засвідчив бажання обох гілок українства жити в одній державі. Однак ні уряд відновленої УНР, ні ЗУНР не змогли вистояти в умовах міжнародної ізоляції і зазнали поразки. Закарпаття, після невдалої спроби приєднатися до ЗУНР, увійшло до складу Чехословаччини під назвою Підкарпатська Русь. Окремо від Підкарпатської Русі до складу Словаччини увійшов невеликий етнічний український анклав (Пряшівщина). Загальна площа українських етнічних земель у складі Чехословаччини складала бл. 15 тис. км2.
Північна Буковина, Мармарощина та Бессарабія були окуповані Румунією. У випадку із Північною Буковиною та Мармарощиною румунський уряд скористався розпадом Австро-Угорщини та слабкістю ЗУНР, а для окупації Бессарабії — запрошенням «Сфатул церій» (Крайової ради) уряду проголошеної 15 (2) грудня 1917 Молдовської Народної Республіки. Між УЦР та «Сфатул церій» було досягнуто домовленості про відкладення на майбутнє питання про спірні землі. Тим часом румунські війська до середини лютого 1918 фактично зайняли Бессарабію. 9 квітня 1918 приєднання Бессарабії до Румунії було оформлено юридично. І хоча уряди УНР, Української Держави і УСРР не визнавали законною окупацію Бессарабії,
