прилеглі до них колонізовані, тобто освоєні й заселені землі, де українці становили більшість населення.
Перед Першою світовою війною територія розселення українців перебувала в складі двох імперій — Російської та Австро-Угорської. Аграрне перенаселення витискувало українських селян здебільшого не в найближчі міста, а на придатні для землеробства вільні землі. Внаслідок цього населення міст на території розселення українців поповнювалося переважно представниками інших етносів. Оскільки в Австро-Угорщині вільних земель не було, то поширеним явищем стала еміграція українців на американський континент. У Російській імперії українські корінні землі тривалий час межували з малозаселеними територіями, які поступово заселяли українці.
У результаті цього українська етнічна територія за кілька століть істотно розширилася.
Контури суцільного українського масиву в Російській імперії вперше були визначені Всеросійським переписом 1897, під час якого національність визначалася за рідною мовою. Однак певна кількість українців за походженням, які зазнали впливу асиміляційних процесів, не назвала своєю рідною мовою «малоросійську» (так українська мова іменувалася в анкетах).
За переписом 1897 основний масив суцільної території, заселеної українцями, складався з 9 губерній. У Подільській губернії проживало 2 млн 442,8 тис. українців (80,9% усього її населення), у Київській губернії — 2 млн 819,1 тис. (79,2%), Волинській губернії — 2 млн 95,6 тис (70,1%), Полтавській губернії — 2 млн 583,1 тис. (93,0%), Харківській губернії — 2 млн 9,5 тис. (80,6%), Чернігівській губернії — 1 млн 526,1 тис. (66,4%), Катеринославській губернії — 1 млн 456,4 тис. (68,9%), Херсонській губернії — 1 млн 462,0 тис. (53,5%), Таврійській губернії — 611,1 тис. (42,2%). У кожному з повітів цих губерній, за винятком 4 повітів Чернігівщини та півострівної частини Таврійської губ. (Крим), українці становили більшість населення.
Ще в одній адміністративно-територіальній одиниці Російській імперії — Кубанській обл., що суходолом не межувала безпосередньо із територією вказаних 9 губерній, українці становили відносну більшість: 1 млн 270,6 тис. (47 населення області).
Чимала кількість українців мешкала на території окремих повітів інших губерній Росії, що межували з 9 українськими. Так, на південному заході, у Бессарабській губ., українців було 379,7 тис. (19,7% усього населення). На північному сході ситуація була така: в Області Війська Донського проживало 719,7 тис. українців (28,1% населення), у Курській губ. — 527,8 тис. (22,3%), у Воронезькій губ. — 915,9 тис.(36,2%). На північному заході у Гродненській губ. мешкало 262,5 тис. українців (22,6%). У Седлецькій губ. жило 107,8 тис. українців (14%). З метою нейтралізації польських впливів на території повітів Люблінської та Седлецької губерній, заселених пере-
