«Український таборовий вісник» (Фегераш). Окремим старшинам була надана можливість навчатися у Вищій військовій школі в Бухаресті, румунській освітній школі м. Пітешті, на курсах пілотажу. В таборах здійснювалося українське судочинство. Румунська влада залучала інтернованих до позатаборової праці, особливо в сільському господарстві, на цукроварнях і фабриках. Інтернованими опікувалася дипломатична місія уряду УНР на еміграції.
У Румунії режим інтернування було скасовано у вересні 1923, а в Польщі — у середині 1924. Більшість колишніх українських вояків осіли на теренах цих країн, інші мігрували переважно до Чехословаччини та держав Західної Європи, Північної та Південної Америки, Австралії або повернулися до УСРР.
Літ.: Наріжний С. Українська еміґрація: Культурна праця української еміґрації: між двома світовими війнами. — Прага, 1942, ч. 1; Karpus Z. Jeńcy i internowani rosyjscу i ukraińscy na terenie Polski w latach 1918–1924 (Z dziejów militarno-politycznych wojny polsko-radzieckiej). — Toruń, 1991; Срібняк І. Обеззброєна, але нескорена. Інтернована армія УНР у таборах Польщі й Румунії (1921–1924 рр.). — К. — Філядельфія, 1997; Павленко М. І. Українські військовополонені й інтерновані у таборах Польщі, Чехословаччини та Румунії: ставлення влади і умови перебування (1919–1924 рр.). — К., 1999.
М. І. Павленко.
ІНТЕРНОВАНІ ФОРМУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ГАЛИЦЬКОЇ АРМІЇ — військові частини Української Галицької армії (понад 4 тис. осіб), що після поразки Західноукраїнської Народної Республіки у війні з Польщею перейшли на територію Чехословаччини і після роззброєння були розміщені в спеціальних таборах у містах Німецьке Яблонне та Ліберець, а згодом переведені до Йозефова. Разом з інтернованими перебували також втікачі з польського полону, біженці з Галичини та військовополонені українці з італійського табору в м. Кассіно. Загальне число українців у чехословацьких таборах для інтернованих сягало понад 6 тис. осіб, хоча їхня кількість безперервно змінювалася внаслідок виїзду частини з них на навчання, працю, повернення на батьківщину.
Українські інтерновані вояки перебували на становищі, наближеному до статусу чехословацьких військовиків. Українські частини були переоформлені (за чехословацьким військовим зразком) з курінної системи на полкову, але підпорядковувалися своєму командуванню. Натомість таборова адміністрація мала подвійне підпорядкування — як урядові ЗУНР з центром у Відні і дипломатичному представництву ЗУНР у Празі, так і чехословацькому міністерству народної оборони і місцевому комендантові. В таборах підтримувалася військова дисципліна, проводився вишкіл у воєнній справі, діяли різноманітні військові курси, старшинські школи.
