ДИПЛОМАТИЧНА СЛУЖБА УКРАЇНИ — складова частина державної служби, що призначена забезпечувати практичну реалізацію зовнішньої політики України, представляти та захищати національні інтереси України у сфері міжнародних відносин, а також права та інтереси юридичних осіб і громадян України за кордоном.
Дипломатична служба як важливий інструмент державної влади виокремилася в особливий вид професійної діяльності: в Європі у системі державного управління сформувалася в епоху Відродження у 14–15 ст., коли з'явилися перші постійні дипломатичні представництва — консульства. «Новою Британською енциклопедією» (1997) дипломатична служба характеризується як «спеціальний орган зовнішньополітичного відомства, що, об'єднуючи дипломатичний і консульський персонал, представляє інтереси власної країни за кордоном та постачає необхідну інформацію, на якій базується зовнішня політика». Сучасна дипломатична служба регулюється відповідними нормативними актами міжнародного права, насамперед Віденською конвенцією про дипломатичні зносини (1961) і Віденською конвенцією про консульські зносини (1963).
На українських землях дипломатичні традиції пов'язані зі становленням і розвитком Київської Русі, які успадкувало й розвинуло Військо Запорізьке, зокрема старшинська рада на чолі з гетьманом і Генеральна військова канцелярія Української козацької держави 1648-1657, які відповідно управляли й здійснювали поточну дипломатичну діяльність. Як зазначає відомий український дипломат А. М. Зленко, «коріння української дипломатії сховане так глибоко за часовими нашаруваннями, за напівправдою і відвертою неправдою, що сьогодні доводиться буквально по крихтах відновлювати національну дипломатичну мозаїку, вишикувати у безперервний ланцюг факти, події, постаті». А «без ретельного, об'єктивного вивчення історії української дипломатії, — наголошує інший авторитетний діяч вітчизняної дипломатичної служби Г. Й. Удовенко, — важко адекватно збагнути логіку сучасних історичних подій, зокрема й становлення зовнішньої політики України».
Основи новітньої української дипломатичної служби закладені в добу Української національно-демократичної революції 1917–1921, коли створювались умови для розгортання міжнародної співпраці в національних інтересах України, зокрема формувалися зовнішньополітичні інституції українських державних утворень (перше з них — Генеральне секретарство міжнародних справ Української Народної Республіки, очолюване О. Шульгиним, створено 9 (22) грудня 1917, цей день з 2000 відзначається українськими дипломатами як професійне свято), приймалися законодавчо-правові акти щодо дипломатичної діяльності, створювалися тимчасові надзвичайні місії, які поступово реформувалися у постійні дипломатичні представництва. У червні 1918 прийнято «Закон про посольства і місії Української Держави», у липні того ж
