ськими прихильниками централізації робітничого руху й бакунінськими федералістами, негативно вплинув на подальшу діяльність І. I. Того ж року, щоб запобігти встановленню контролю бакунінців над І. I, Генеральна рада за наполяганням К. Маркса перевела свою штаб-квартиру з Лондона до Нью-Йорка (США). 1876 рішенням міжнародної конференції, яка відбулася в м. Філадельфія (шт. Пенсільванія), І. I було офіційно розпущено. До 1881 від його імені продовжували виступати анархісти, скликаючи міжнародні конгреси.
Літ.: Козьмин Б. П. Русская секция Первого Интернационала. — М., 1957; Braunthal J. Geschichte der Internationale, bd. 1–2. — Hannover, 1961–63; Итенберг Б. С. Первый Интернационал и революционная Россия. — М., 1964; Генеральный совет Первого Интернационала. Протоколы, т. 1–5. — М., 1961-65; La première Internationale. Actes du colloque international du center national de la recherche scientifique. — Paris, 1968; Гаагский конгресс Первого Интернационала 2–7 сентября 1872 г. Протоколы и документы. — М., 1970; Гаагский конгресс Первого Интернационала 2-7 сентября 1872 г. Отчеты и письма. — М., 1972; Первый Интернационал и Парижская коммуна. — М., 1972; Giuseppe Mazzini e gli operai. Un messaggio di giustizia sociale in prospettiva europea, a cura di G.Limiti. — Roma, 1991.
М. М. Варварцев.
ІНТЕРНАЦІОНАЛ II — міжнародна організація соціалістичних партій. Заснована 1889 на конгресі соціалістів з різних країн у Парижі (Франція) на засадах колективного членства з метою «визволення праці й людства». Вищим керівним органом І. II був конгрес, у період між конгресами діяв постійний виконавчо-інформаційний центр — Міжнародне соціалістичне бюро. Ідейне лідерство в І. II до 1896 належало Ф. Енгельсу.
У роботі 1-го конгресу, який заснував І. II, брав участь Й. Данилюк — делегат від галицького робітництва. Нелегальний гурток харківських робітників надіслав учасникам конгресу привітання, зачитане співголовою президії зібрання Ш.-В. Жакларом.
Утворення І. II дало поштовх масовому робітничому рухові, проведенню міжнародних акцій солідарності трудящих, центральне місце серед яких посіли щорічні (з 1890) першотравневі демонстрації. Станом на 1914 партії, що були членами І. II, налічували близько 3,4 млн осіб, а профспілки і кооперативи, які перебували під їхньою опікою, — понад 10 млн і 7 млн відповідно. В Україні виконавцями рішень та постанов І. II були: обидва відгалуження Російської соціал-демократичної робітничої партії (більшовики й меншовики), Бунд, російські есери, Українська соціал-демократична партія (УСДП), Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП). 1904, прагнучи набути членства в І. ІІ, до його конгресу в Амстердамі
