В інституті викладали 52 фахівці з різних галузей знань — професори І. Бабат, О. Покровський, А. Горовцов, П. Кованько, Б. Лічков, А. Жилін, В. Петров, П. Сльозкін та ін. Невдовзі після відкриття І.з.з. почався процес «реорганізації», який закінчився ліквідацією інституту, що пов'язано насамперед із створенням СРСР і припиненням зовнішньополітичної діяльності УСРР та передачею відповідних повноважень союзним органам влади. І.з.з. було спочатку перетворено на технікум зовнішніх зносин, а влітку 1923 — на торговельний технікум. Професорів, які протестували проти цих змін, було звільнено.
Літ.: Гайдуков Л. Ф. Щоб працювати на її честь і на її славу. Підготовка дипломатичних кадрів в Україні: маловідомі факти // Політика і час, 1998, № 2.
В. П. Скоткіна.
ІНСТИТУТ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ НАН УКРАЇНИ — науково-дослідницька установа в складі Національної академії наук України (м. Київ). Створений 1936 (23 липня 1936 — рішенням ЦК КП(б)У та постановою Президії АН УСРР від 27 липня 1936) як Інститут історії України. Від 2 березня 1953 — Інститут історії АН УРСР, 21 листопада 1990 — Інститут історії України АН УРСР (від 1991 — Інститут історії України АН України, від 1994 — Інститут історії України НАН України).
На початковому етапі до складу інституту входило 3 сектори: історії України епохи феодалізму; історії України доби капіталізму; історії України радянського періоду. Працювало в Інституті 16 співробітників. Першим директором Інституту історії України був А. Сараджев. 1940 у Львові створено відділ інституту, який очолив І. Крип'якевич. Того ж року Вченій раді інституту було надано право присудження наукового ступеня кандидата історичних наук зі спеціальностей «Історія України», «Історія СРСР», від 1954 — «Всесвітня історія».
У роки Другої світової війни Інститут історії України евакуйовано до м. Уфи (нині столиця Республіки Башкортостан, РФ). 17 липня 1944 інститут відновив свою діяльність у Києві у складі 4-х відділів. На початку 1945 тут працювало 13 наукових співробітників, у тому числі 3 доктори і 7 кандидатів наук. 1950 до його складу входило уже 8 відділів. 1969 на базі Ін-ту історії АН УРСР було створено Археографічну комісію АН УРСР (очолив акад. АН УРСР А. Скаба), яка невдовзі припинила своє існування.
1973, у зв'язку з підготовкою багатотомної «Історії Української РСР», постановою Президії АН УРСР було затверджено нову структуру інституту, що передбачала створення у його складі 6-ти секторів. 1982 структуру було приведено у відповідність до загальноакадемічної. 1985 в інституті діяли 2 відділення, 14 відділів і 7 секторів. 1987 було відновлено діяльність Археографічної комісії АН УРСР (очолив її чл.-кор. АН УРСР П. С. Сохань).
