Президент призначає прем'єр-міністра (традиційно ним стає лідер партії, що здобула більшість голосів на парламентських виборах), який формує кабінет міністрів і фактично керує країною.
І. — член Організації Об'єднаних Націй (з 1949) та інших міжнародних організацій.
В Ізраїлі релігія не відокремлена від держави: питання особистого статусу громадян перебувають у віданні релігійних судів. Проте юрисдикція рабинів стосується тільки шлюбу, поховання, релігійних традицій, питання статусу іммігрантів. Проблемами іудаїзму опікується міністерство релігії та колегія рабинату. Послідовники інших конфесій підпорядковуються керівництву своїх релігійних організацій.
Утворенню держави І. передувала активна діяльність Всесвітньої сіоністської організації, яка виникла 1897 і мала на меті заснування єврейської держави на території Палестини. 1920 Ліга Націй надала Великій Британії мандат на управління Палестиною. Проголошення в листопаді 1917 декларації А.-Дж. Бальфура, міністра закордонних справ Великої Британії, відкрило шлях єврейській колонізації Палестини. Це спричинило єврейськоарабське протистояння. Після закінчення Другої світової війни ситуація в цьому регіоні остаточно вийшла з-під англійського контролю, що змусило Велику Британію звернутися в лютому 1947 до ООН з проханням розглянути палестинське питання.
Ізраїль утворено 14 травня 1948 на підставі резолюції № 181 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада 1947 про скасування британського мандату на управління Палестиною й поділ її території на дві незалежні держави: єврейську й арабську. Єврейській державі відводилася територія в 14,1 тис. км2, арабській — 11,1 тис. км2. Єрусалим виділили в самостійну адміністративну одиницю з міжнародним статусом. Арабські держави не визнали цього рішення. 15 травня 1948 війська Єгипту, Йорданії, Лівану, Сирії, Саудівської Аравії, Ємену й Іраку оголосили війну І. Розпочалася арабоізраїльська війна 1948-49, в ході якої І. приєднав 6,7 тис. км2 території, передбаченої для утворення арабської держави. З цих земель було вигнано близько 950 тис. арабів, що призвело до виникнення проблеми палестинських біженців та стало причиною перманентного арабсько-ізраїльського протистояння. Періоди загострення позначилися низкою війн: Суецька криза 1956, Шестиденна війна 1967, Війна Судного дня 1973, військова операція «Мир Галілеї» 1982.
У перші дні незалежності фінансова допомога єврейської діаспори дала змогу не тільки утвердитися Державі І., а й перемогти у війні 1948–49. Нині І. отримує майже половину фінансової підтримки (близько 3 млрд дол. США на рік), яку виділяють США для іноземних країн. Більшість цих коштів йде на потреби ізраїльської армії.
