української й російської сторін. За угодою заборонялося: вступ до цієї зони і перехід через неї військових частин, патрулів, реквізиція тут продовольчих запасів.
Питання про остаточне визначення демаркаційної лінії вздовж усього українсько-російського кордону розглядалося на українсько-російських мирних переговорах (травень-жовтень 1918), але вирішено не було. Лінію односторонньо ліквідовано 24 листопада 1918 циркуляром Наркомату закордонних справ РСФРР, де зазначалося, що внаслідок анулювання Брестського мирного договору РСФРР з державами Четверного союзу 3 березня 1918 Радянська Росія більше не визнає Україну самостійною державою.
Літ.: Гражданская война на Украине 1918–1920. Сборник документов и материалов. — К., 1967, т. 1, кн. 1; Боєчко В. та ін. Кордони України: Історична ретроспектива та сучасний стан. — К., 1994.
О. І. Лупандін.
ДЕМОКРАТИЧНЕ ТОВАРИСТВО ПОЛЬСЬКЕ — польська революційна організація періоду так званої великої еміграції (в той час у Західній Європі, переважно Франції, перебувало близько 10 тисяч польських вигнанців). Утворене 17 березня 1832. Розбіжності у визначенні форм і методів боротьби за незалежність Польщі після поразки польського повстання 1830–1831 призвели до ідейного розмежування еміграції. Усі члени Д.т.п. вважали винуватцем невдачі шляхту, але не мали згоди щодо шляхів задоволення соціальних вимог селянства — основної сили визвольного руху. Виступаючи 29 листопада 1832 (у 2-у річницю повстання) на велелюдному зібранні в Парижі, один із засновників товариства — Т. Кремповецький закликав діяти так, як діяли провідники українських селянсько-козацьких мас — С. Наливайко і П. Бут (Павлюк), Б. Хмельницький та І. Гонта. Цей виступ викликав, за оцінкою історика С. Кєнєвича, «шалене обурення шляхетського середовища еміграції», внаслідок чого Т. Кремповецького, А. Гуровського, А. Пуласького та кількох інших діячів було виключено з Д.т.п. Керівництво, що залишилося, зайняло менш радикальні позиції.
1834–1835 товариство опрацювало свою програму — «Великий маніфест», оголошений 4 грудня 1836. На той час Д.т.п. очолювала «Централізація», що складалася з 5 осіб, яких обирали (фактично переобирали) кожного року шляхом листування. Серед членів «Централізації» В. Хельтман, В. Дараш і Я. Яновський представляли демократичний, С. Ворцель — революційно-демократичний, а Т. Малиновський — ліберальний напрями діяльності товариства. Керівники сприйняли історичну концепцію Й. Лелевеля, члена Д.т.п. від 1846, який, зокрема, рішуче засуджував політику Речі
