переселилися на землі Чорноморського козацького війська, а також осіли в Бессарабії, де сформували Дунайське козацьке військо (1828). Наприкінці 20-х рр. 19 ст., внаслідок соціально-економічної кризи в З.С., розладів усередині козацтва, вимог уряду Туреччини брати участь у придушенні національно-визвольного повстання в Греції 1821–29 і в російсько-турецьких війнах, відбувся перехід переважної більшості задунайців до Російської імперії. Під час російсько-турецької війни 1828–29 частина мобілізованих Туреччиною задунайців пішла до Сілістрії (північно-східна частина Болгарії), а інші на чолі з кошовим отаманом Й. Гладким 30 (18) травня 1828 перетнули Кілійське гирло Дунаю, увійшли до Ізмаїльського порту й приєдналися до російської армії. Вони взяли участь у боях проти Туреччини, зокрема в переправі через Дунай російської армії, штурмі фортеці Ісакча (нині місто в Румунії). Після закінчення війни царський уряд сформував із задунайців Азовське козацьке військо. Козаків, які прийшли в Сілістрію, турецька влада роззброїла і відправила у в'язницю до Стамбула, згодом звільнила, і вони повернулися в Дунайську дельту, на землі колишньої Січі. Частина населення З.С. оселилася в різних містах та селищах Добруджі, а частину вирізали турки після переходу Й. Гладкого на бік росіян.
Історія З.С. знайшла відображення в народних піснях, літературі та музиці. Образи козаків-задунайців відтворено в опері С. Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм».
Літ.: Кондратович Ф. Задунайская Сечь // Киевская старина, 1883, т. 1, №№ 1, 2, 4; Рябінін-Скляревський О. Кінець Задунайської Січі // Україна, 1929, кн. 36; Голобуцкий В. А. О социальных отношениях в Задунайской Сечи // Исторические записки, 1949, т. 30; Бачинський А. Д. Задунайська Січ. 1775– 1828. — Одеса, 1998; Козацтво на півдні України. Кінець XVIII–XIX століття / Гол. ред. В.А. Смолій, авт.-упорядн. О. А. Бачинська. — Одеса, 2000.
О. А. Бачинська.
ЗАКАРПАТСЬКА КРАЙОВА ОРГАНІЗАЦІЯ КОМУНІСТИЧНОЇ ПАРТІЇ ЧЕХОСЛОВАЧЧИНИ — складова частина Комуністичної партії Чехословаччини (КПЧ). Створена у травні 1921 після входження до КПЧ в статусі крайової організації Міжнародної (інтернаціональної) соціалістичної партії Підкарпатської Русі (діяла від березня 1920) — першої комуністичної партії в Закарпатті після його входження до складу Чехословаччини. Об'єднувала 15 окружних організацій, які налічували 8 тис. членів. Роботою Закарпатського крайкому КПЧ керували діячі Угорської комуни 1919 І. Мондок та Е. Сайдлер, згодом — П. Терек, Е. Кліма, О. Борканюк та І. Туряниця. Комуністи Закарпаття проводили агітаційну й організаційну роботу серед місцевого населення: 1920–38 видавали газети «Карпатська правда» та «Мункаш уйшаг» (угор. мовою), організовували страйки, демонстрації й
