5 тис., 1615 — майже 13 тис. членів. Більшість Є. були священиками і мали присвятити себе духовному служінню. Приблизно чверть членів ордену становили світські брати (коад'ютори), які займалися сільськогосподарськими, будівельними, ремісничим та господарськими роботами.
Орден очолював генерал, який обирався пожиттєво на генеральній конгрегації. Резиденція генерала знаходилася в Римі. Адміністративною одиницею ордену була провінція, керівник якої призначався генералом.
Від початку заснування ордену не передбачалась освітня діяльність Є. у школах (колегіумах). Перші їхні колегіуми були резиденціями для молодих єзуїтів-схоластиків або семінаристів, які відвідували університетські студії, готуючися стати священиками. Проте з наступом Контрреформації освітня діяльність стала для ордену провідною. Перша єзуїтська публічна школа гуманістичного зразка була відкрита у Мессіні (Сицилія) 1548. Від 1560 документи Є. фіксували більш широке та зобов'язуюче розуміння освіти та освітньої діяльності для кінцевої мети ордену — «спасіння душ». Навчальним предметом була визнана теологія. Відтак право і медицина були виключені з єзуїтських програм як дисципліни, що перебували поза метою ордену. Навчання орден провадив через школи, рицарські академії та університети. Після Тридентського католицького собору 1545–63 Є. також долучилися до освіти дієцезіального кліру в духовних семінаріях. Ставши одним із знарядь здійснення реформи католицької церкви, передбаченої декретами Тридентського собору, орден Є. упродовж другої половини 16 ст. запровадив по суті нову систему освіти, що відповідала потребам релігійного оновлення завдяки освоєнню здобутків гуманізму і Реформації. Засновані Є. колегіуми поділялися на два типи — середнього і вищого рівнів. Перші давали типову освіту гуманістичної школи. Другі, т. зв. повні колегіуми, мали спеціальні класи вищих наук — філософії й теології. 1615 орден опікувався 370 школами, а 1773 — понад 800 в різних країнах, перетворившися на найбільшу в Європі вчителюючу релігійну організацію.
У 1550-х рр. орден проголосив також своїм завданням «захист католицької віри», підкресливши таким чином свою антагоністичну настанову до протестантизму і його поширення.
1564 Є. оселилися на території Корони Польської (згідно з Люблінською унією 1569 землі Корони Польської та Великого князівства Литовського були об'єднані в Річ Посполиту з передачею українських земель до складу володінь Корони Польської). У Речі Посполитій Є. здійснювали свою діяльність через публічні школи гуманістичного напряму, конвікти і рицарські школи для шляхетської молоді, учительські семінарії та духовні семінарії для священиків. На середину 17 ст. на теренах Речі Посполитої діяли 32 колегіуми, з них 13 — на українських
