народів, діяльність яких розгорталася під гаслом: «Свобода Франції не буде забезпечена, допоки в Європі залишиться хоча б один пригноблений народ» (з петиції Клубу друзів народу).
23 квітня у країні відбулися вибори Установчих зборів, де праві республіканські угруповання здобули більшість, що спричинило хвилю робітничих заворушень в Ам'єні, Ліможі, Руані та ін. 22 червня у столиці з вимогами докорінних соціально-політичних змін зібралася багатотисячна демонстрація, яка наступного дня переросла у триденне збройне повстання пролетарів міста. Його розгром урядовими військами розчистив шлях до подальшої реставрації монархії. У листопаді 1848 за схваленою Установчими зборами конституцією в країні впроваджено президентську форму правління. В грудні президентом обрано Луї Наполеона Бонапарта, який 2 грудня 1851 вчинив державний переворот, розпустивши парламент і запровадивши військовий стан. Рівно через рік Францію було проголошено імперією, а її імператором — Луї Наполеона Бонапарта.
В Італії революційні події розгорталися в умовах народних маніфестацій у Папській державі після обрання 1846 нового папи Пія ІХ та заворушень у Сицилії проти неаполітанського бурбонського режиму. Протягом лютогоберезня у Сардинії, Тоскані, Папській державі було прийнято конституції, утворено нові уряди. Різні течії визвольного руху згуртовувала спільна мета — об'єднання роздробленої Італії й звільнення Ломбардії і Венеціанської області з-під австрійської окупації. На хвилі патріотичного піднесення мас населення та за підтримки інших держав Апеннінського півострова 23 березня 1848 Сардинське королівство оголосило війну Австрії. Але ситуацію перших воєнних успіхів італійців змінила битва біля Кустоцци 25 липня, де вони зазнали поразки і змушені залишити визволені території. 23 березня 1849 у битві під Новарою була програна й друга війна за незалежність, розпочата проти Австрії сардинським королем Карлом Альбертом. Водночас військова влада Габсбургів поширилася на сусідні герцогства й папські легатства.
У протистоянні контрреволюції італійські демократи відводили важливу роль контактам й співпраці з пригнобленими віденським двором народами. У квітні 1848 заклик «Перетворимо ланцюги на мечі» проголосили венеціанці у відозві «До хорватів та інших слов'янських народів», адресованій передусім до рекрутів, мобілізованих до австрійського війська з Чехії, Хорватії, Галичини, Буковини. З підтримкою національних вимог слов'ян, в тому числі «русинів, представлених селянством і духівництвом у Східній Галичині» виступали революційні часописи «Прогрессо», «Конкордія», «Фрателланца деї пополі» та ін. 1848-1849 у боях на боці італійців брали участь окремі легіони поляків і угорців. У березні–квітні 1849 постали у Туріні Товариство італо-слов'янського союзу з філіями у Пізі, Ліворно,
