незалежності козацької України від Речі Посполитої, засвідчив визнання України як окремої держави з боку Росії, а також відкрив перспективу урядові Б.Хмельницького разом із Росією довести до переможного кінця війну проти Речі Посполитої. Однак царський уряд став на шлях порушення умов Б.с., намагаючись обмежити внутрішній суверенітет Української козацької держави. Тому українсько-російський договір проіснував 4,5 року і був розірваний гетьманом І.Виговським у зв'язку з укладанням Гадяцького договору 1658 з Річчю Посполитою.
Літ.: Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России. – СПб., 1878, т.10.; Яковлів А. Українсько-московські договори в XVII–XVIII віках. – Варшава, 1934; Брайчевський М. Приєднання чи возз'єднання? (Критичні замітки з приводу однієї концепції) //Україна, 1991, №16-17; Грушевський М. Переяславська умова України з Москвою 1654 року. Статті й тексти. В кн.: Грушевський М. Хто такі українці і чого вони хочуть. – К., 1991; Липинський В. Україна на переломі 1657–1659. Замітки до історії українського державного будівництва в XVII столітті. – Філадельфія, 1991; Мицик Ю. Полин-корінь (Скільки діяв українсько-російський договір 1654 року?) // Старожитності, 1991, №1; Цибульський В. Переяславська угода 1654 року у зарубіжній історіографії. – Рівне, 1993; Апанович О.М. Українсько-російський договір 1654 р.: Міфи і реальність. – К., 1994; Смолій В.А., Степанков В.С. Богдан Хмельницький: Соціально-політичний портрет. – К., 1995; Українсько-російський договір 1654 р.: нові підходи до історії міждержавних стосунків. – К., 1995.
В.С.Степанков.
Берестейська церковна унія 1596 – церковно-історична подія, внаслідок якої більшість ієрархів Київської митрополії перейшла з-під юрисдикційного підпорядкування Константинопольського патріархату під верховенство Римського престолу, зберігаючи візантійсько-слов'янську обрядовість, власні ієрархічно-адміністративні структури, канонічний правопорядок та духовно-культурну спадщину.
Головною причиною унії був глибокий занепад православного церковного життя на українсько-білоруських землях у складі католицької Речі Посполитої. Основновними безпосередніми чинниками кризи були втрата національної освіченої еліти та полонізація знаті; залежність ієрархії й духовенства від волі світських патронів, корумпованість і деморалізація кліру; занепад загальної освіти і богословських наук; занехаяння традиційної соборної практики управління, втрата зв'язків з іншими центрами східного християнства та відсутність підтримки від Константинопольської церкви, яка під османським правлінням після падіння Константинополя (1453) сама опинилася на межі виживання. Обезсилювали Руську православну церкву в Речі Посполитій також протестантські течії, що з'явились
