Після ухвали Переяславською радою 1654 рішення прийняти протекцію російського царя український уряд розробив проект майбутнього договору з Росією – “Прохання” (“Просительні статті”) з 23 пунктів (статей). 27 (17) лютого посольство, очолюване генеральним суддею С.Богдановичем–Зарудним і переяславським полковником П.Тетерею, виїхало з Чигирина до Москви, куди прибуло 22 (12) березня. Переговори тривали з 23 (13)березня до 5 квітня (26 березня) і відбувалися в гострих дискусіях. 31 (21) березня українські посли подали нову редакцію проекту договору з 11 статей (не було внесено 7 статей першого варіанта, 5 статей було об’єднано в 3, а ще 3 статті – в одну), що дістала назву “Статті Богдана Хмельницького”. З деякими поправками вони, за винятком статті про утримання залог у фортеці Кодак і на Запорозькій Січі, були затверджені російською стороною. Статті першого варіанта проекту договору (“Прохання” з 23 статей), які не увійшли до проекту з 11 статей, з деякими поправками були підтверджені царськими грамотами. 6 квітня (27 березня) українському посольству вручили “Статті Богдана Хмельницького”, “Жалувану грамоту” Б.Хмельницькому та Війську Запорозькому, “Жалувану грамоту” шляхті та інші документи.
За Б.с. передбачалося збереження в Україні форми урядування й устрою Української козацької держави, її територіального, адміністративно-територіального устрою, суду й судочинства, фінансової та фіскальної систем, а також соціальної структури суспільства і соціально-економічних відносин, що склалися в ході національної революції. Підтверджувалися всі права й привілеї козацтва, шляхти, духівництва і міщан та незалежність українського уряду щодо проведення внутрішньої політики. У Києві мав бути російський воєвода з кількатисячним підрозділом з метою надання українській стороні допомоги в боротьбі проти зовнішнього ворога. Чисельність козацького реєстру встановлювалася у 60 тис. осіб, визначалися розміри платні козакам і старшині. За Б.с. Російська держава зобов’язувалася вступити у війну проти Речі Посполитої й надати козацькій Україні допомогу при відбитті нападу військових загонів Кримського ханства. Зі свого боку, український уряд визнав протекцію царя, погодився виплачувати кожного року певну суму податків до російської скарбниці, втратив право на самостійні дипломатичні відносини з Річчю Посполитою й Османською імперією, а також повинен був інформувати царський уряд про зміст переговорів із посольствами інших держав, які прибували б до українського уряду.
Правова невизначеність у Б.с. відносин між Українською козацькою й Російською державами спричинила різні оцінки цих статей з боку дослідників. Одні з них вбачали у цьому договорі унію, другі – військовий союз, треті – протекторат, четверті – васалітет, п’яті – неповне включення до складу Російської держави, шості – приєднання України до Росії, сьомі – “возз’єднання” України з Росією. Найвірогідніше, договір (за формальними правовими ознаками) передбачав встановлення відносин номінальної васальної залежності чи протекторату. Його значення полягало в тому, що він у юридичній формі зафіксував акт відокремлення й
