турного і політичного розвитку. Крім того, турецьке панування сприяло етнічній строкатості земель регіону і неможливості чіткого національного розмежування. У всіх країнах (за винятком Албанії та Боснії) православ’я є домінуючою релігійною конфесією, що також вплинуло на національні традиції та політичну культуру. Всі країни регіону (за винятком Румунії, Албанії, частково Боснії) є слов’янськими за складом населення.
Балкани мають складну та суперечливу історію. Визначальною подією стало поширення Османського володарювання у ХІУ ст. з одночасною ісламізацією місцевого населення. У ХІХ ст. турки, намагаючись зберегти вплив на Балканах, розпалювали ворожнечу між місцевими народами. Водночас у Європі національно-визвольні рухи балканських народів сприймалися як небажаний фактор, що порушує стабільність. Балканська криза 1875-1878 рр. стала першим кроком, який привів світ до Першої світової війни. Українські народовольці брали активну участь у звільненні балканських народів від османського ярма. На Балканських землях, які входили до складу Австро-Угорської імперії, оселилися сотні тисяч етнічних русинів та українців, які також знайшли своє місце у мозаїці балканських народів.
Внаслідок боснійської кризи 1908-1909 рр. загострилися суперечності між Російською та Австро-Угорською імперіями. У роки Першої та Другої світових війн Балкани стали центром бойових дій. Однак створення Королівства Югославія (1929) не допомогло розв’язати етнічні суперечності. Історія повторилася зі створенням у 1945 р. соціалістичної Югославії (у 1963-1990 Соціалістична Федеративна Республіка Югославія).
У 1991 р. після проголошення незалежності Хорватії та Словенії прискорився процес розпаду Югославії. Україна, починаючи з червня 1992 р. бере участь у балканських миротворчих операціях. У 1992-1999 рр. українські миротворці докладали зусиль для стабілізації ситуації у Боснії та Герцеговині. За результатами косовської операції НАТО (березень – червень 1999 р.) на Балканах фактично було нейтралізовано російський вплив. Панславістська ідея, яка у ХІХ ст. стимулювала надії балканських народів на об’єднання слов’ян, вичерпала себе.
З червня 1999 р. Україна бере участь у миротворчій діяльності у Косово. У 2006 р. з проголошенням незалежності Чорногорії завершився кривавий процес розпаду Югославії. Водночас вступ 1 травня 2004 р. до Європейського Союзу Словенії відкрив європейську інтеграційну перспективу перед балканськими народами. Хорватія до 1 січня 2009 р. завершує переговори про вступ. Боснія та Герцеговина (з червня 2008 р.), Македонія (з 2003 р.), Чорногорія (з червня 2008 р.) підписали угоди про стабілізацію та асоціацію з Європейським Союзом. Підписання аналогічної угоди між Європейським Союзом та Сербією ускладнювалося внаслідок непоступливості Сербії щодо визнання незалежності Косово. Після формування у липні 2008 р. проєвропейського сербського уряду прискорився процес підготовки угоди про стабілізацію та асоціацію Сербії та Євросоюзу. Водночас стратегія балканського розширення Європейського Союзу, яка реалізується після вступу до ЄС 1 січня 2007 р. Болгарії та Румунії, викликає
