Ставлення до французьких планів і дій щодо Російської імперії, однак, не було цілком однозначним серед населення. В Україні подекуди співчутливо сприймалися інспіровані наполеонівською агентурою чутки про визволення. До підготовки повстань на підтримку “Великої армії” прилучилася частина місцевої польської шляхти. Тим часом розпочаті влітку французьким Генеральним штабом переговори з представниками козацьких полків, сформованих на Наддніпрянщині, закінчилися невдачею. Попри обіцянку французької сторони подбати про відновлення козацької держави, відповідь, за свідченням очевидця перемовин генерала А.Дедема де Гельдерна, “вийшла невизначеною, ухильною, навіть негативною”, оскільки українські козаки “не бачили жодної вигоди в тому, щоб піти з-під російського панування, аби потрапити під владу Наполеона”.
Офіційно закінчення війни 1812 було проголошено маніфестом Олександра I від 25 грудня (6 січня 1813). Боротьба проти наполеонівської навали справила значний вплив на подальший перебіг суспільно-політичного життя Російської імперії, поширення серед її народів ідей національного і соціального визволення.
Літ.: Левицкий О.И. Тревожные годы. Очерки из общественной и политической жизни г.Киева и Юго-Западного края в 1811-1812 годах. – К., 1892; Fabry G. Campagne de Russie (1812). – Paris, 1900–1903, v.1–5; Богданович Я. Участие Харьковского драгунського полка в Отечественной войне 1812–1814 гг. – СПб., 1911; Де-Ла Флиз. Поход Наполеона в Россию в 1812 году. – М., 1912; Участие харьковского дворянства в Отечественной войне 1812 года по архивным сведениям из дел канцелярии Харьковского дворянского депутатського собрания. – СПб., 1912; Флоровский А.В. Отечественная война и Новороссийский край. –Одесса, 1913; Борщак І. Наполеон і Україна. – Львів, 1937; Український народ у Вітчизняній війні 1812 року. Зб. док. – К., 1948; Тарле Е.В. 1812 год. – М., 1958; Абаліхін Б.С. Український народ у Вітчизняній війні 1812 р. – К., 1962; Жилин П.А. Гибель наполеоновской армии в России. – М., 1974; Троицкий Н.А. Великий год России. – М., 1988; Ададуров В. “Наполеоніда” на Сході Європи. – Львів, 2007.
М.М.Варварцев.
Віленське перемир’я 1656 – угода про припинення війни між Російською державою та Річчю Посполитою. Підписана 24 жовтня повноважними представниками польського короля Яна II Казимира Ваза та російського царя Олексія Михайловича, завершивши переговори, які відбувалися у селищі Нємєжі під Вільно (нині Вільнюс, Литва) у серпні 1656. Царський уряд пішов на перемовини, побоюючись, що внаслідок послаблення Речі Посполитої значно посиляться позиції Швеції, яка конкурувала з Росією в боротьбі за Прибалтику. Повноважні представники Української козацької держави на чолі з Р.Гапоненком не були допущені за стіл пере-
