(Б.Рибаков, П.Толочко) вважає, що на початку правління Юстініана I до нього на службу приходив один із засновників Києва – Кий. Спроба Юстініана І його наступників спертися на кочовиків-аварів у боротьбі проти слов’ян створила для самої В. загрозу, яку ледве вдалося подолати. Після періоду занепаду (7 – середина 8 ст.) почалося відродження В. Велику роль у державному будівництві й зовнішній політиці В. відігравала християнська церква (від 1054 її стали називати православною). Константинопольські патріархи змагалися з римськими єпископами (папами) за панування в християнському світі. Однак в 11 ст. в країні настав період феодальних усобиць, що її ослабили. Імперія втратила майже всю Малу Азію й володіння в Італії. Новим піднесенням вона зобов’язана імператору Алексієві I Комніну (1081–1118), який приборкав заколотників-феодалів, 1091 зумів відбити натиск печенігів і відібрати у турків-сельджуків Малу Азію. Наприкінці 12 ст. імперія знову опинилася на межі загибелі. Посилення феодальної роздробленості й зменшення військового потенціалу в часи владарювання династії Ангелів (1185–1204) дали змогу учасникам 4-го хрестового походу 1204 штурмом взяти й розграбувати Константинополь. На захопленій території було створено Латинську імперію (1204–61). На решті земель В. виникли Нікейська імперія (1204–61), Трапезундська імперія (1204–1461) та Епірський деспотат (1204–1337). 1261 нікейському імператорові Михаїлові VIII Палеологу (остання імператорська династія у В. 1261–1453), що спирався на сильний національно–визвольний рух у Малій Азії проти латинників, поталанило відновити В.і. На початку 14 ст. почався глобальний наступ турків-османів на В. Вони спершу захопили майже всю Малу Азію, 1354 – Галліполі (нині м.Геліболу), 1361 – Адріанополь (нині м.Едірне; обидва Туреччина), 1430 заволоділи Фессалоніками (нині м. Салоніки, Греція), а 29 травня 1453 султан Мегмед II штурмом здобув Константинополь. Імперія перестала існувати.
В. вела широку міжнародну торгівлю, експортуючи (і продаючи на місці заїжджим купцям) дорогоцінні шовкові й парчові тканини, ювелірні вироби, вина, фрукти, парфуми та інші предмети розкоші, а також вовняні тканини, ремісничі вироби, коней тощо. Уряд провадив політику залучення іноземного купецтва на торги в імперії, даруючи йому різні пільги (угода Київської Русі з В. 907 надавала надзвичайні пільги руським купцям). Торгуючи з усім тогочасним світом, імперія приділяла значну увагу зносинам з Північним Причорномор’ям та Кримом, з міст яких, насамперед Херсонеса Таврійського, одержувала необхідні для неї продукти сільського господарства, передусім зерно для потреб Константинополя. Головним торговим контрагентом її на Русі був Київ, де існували заїжджі двори і християнська церква для візантійських купців. З Русі до В. довозили також хутра, віск, мед, продукцію лісових промислів, а також рабів.
Протягом майже тисячоліття В. була найсильнішою державою в світі. Її політичного впливу зазнали всі країни Європи, а також багато народів Близького та Середнього Сходу. Цей вплив ґрунтувався не тільки на військовій силі імперії. Вона провадила умілу й гнучку зовнішню політику, користувалася для досягнення політичних цілей засобами економічного, іде-
