Я.Ворони, С.Корсунця, В.Іскрицького та С.Палія вони взяли участь у битвах під угорськими містами Паркани 17–19 (7–9) жовтня та Естергом 5–6 листопада (26–27 жовтня) і словацьким Щецином 25 (15) жовтня. Складовою частиною цих подій став похід взимку 1684 українського війська на чолі з правобережним гетьманом С.Куницьким на землі турецьких союзників – Білгородської орди. Перемога під Віднем засвідчила спроможність монарших дворів Європи виступити єдиним фронтом проти турецької загрози і підштовхнула до створення у березні 1684 союзницької військовополітичної антитурецької коаліції держав – “Священної ліги” (Австрії, Польщі, Венеції та Папської області).
Літ.: Німчук І. Українці і відсіч Відня 1683 р. – Львів, 1933; Wimmer J. Wyprawa Wiedeńska 1683 r. – Warszawa, 1957; Kara Mustafa pod Wiedniem. Źródła muzlmanskie do dziejów wyprawy wiedeńskiej 1683 roku. – Kraków, 1973; Яницький Б. Відень 1683. Козаки і Кульчицький. – Відень, 1983; Wimmer J. Wiedeń 1683. Dzieje kampanii I bitwy. – Warszawa, 1983; Podhorodecki L. Wiedeń 1683. – Warszawa, 1983; Zygulski Z. Odsiecz Wiednia 1683. – Kraków, 1994; Чухліб Т. Чи вирішена проблема участі українських козаків у битві під Віднем 1683? В кн.: Українська козацька держава: витоки та шляхи історичного розвитку. Матеріали читань. – К., 1997, вип.6.
Т.В.Чухліб.
Віденський мирний договір 1809. Підписаний Австрійською імперією і наполеонівською Францією 14 жовтня у Відні. Завершив австро-французьку війну, яка розпочалася 14 квітня 1809 вторгненням Австрії у підвладні Франції території, зокрема Варшавське герцогство. Останнє, віддавши автрійцям Варшаву, розгорнуло наступ на Галичину. Сюди ж на вимогу Наполеона Бонапарта ввела свої війська і Російська імперія. Командувач військами герцогства кн. Ю.Понятовський не погоджувався на розмежування Галичини між польською й російською частинами, посилаючись на директиву Наполеона “зайняти від його імені обидві Галичини, прийняти від жителів присягу вірності, суд і розправу чинити його ім’ям, герби австрійські всюди замінити французькими”. Водночас у Львові діяв призначений імператором Олександром I російський губернатор, який вимагав від командувача російськими військами кн. С.Голіцина створити на зайнятій території власну адміністрацію з “надійних людей Галичини” або росіян, використати “доходи Галичини” для потреб російської армії.
12 липня 1809 Наполеон продиктував умови перемир’я. Австрія зазнала величезних втрат в Італії; війська, введені в Галичину, залишалися на здобутих територіях. Натякнувши в середині вересня емісарові царя О.Чернишову на можливість приєднання до Росії земель по р. Сан (притока Вісли) з “другим містом Галичини Лембергом” (тобто Львовом) включно, французький імператор 10 жовтня сповістив царя про швидке підписання договору, не
