економічному становищі В.Б. Спроби зібрати кошти на війну загострили відносини королівської влади з парламентом. Намагання Карла I у 1630-1640 керувати країною без парламенту поглибили кризу, спровокувавши громадянську війну. Ідеологом та організатором збройної боротьби проти абсолютизму став Олівер Кромвель (1599-1658). На піку англійської буржуазної революції у січні 1649 було страчено короля Карла I. В.Б. тимчасово стала республікою, яка насправді була диктатурою Кромвеля, прикритою парламентом. 1659 син Кромвеля Ричард відмовився від статусу “протектора”. 1660 було відновлено монархію. Однак широкі соціальні прошарки британського суспільства вже не погоджувалися на відродження абсолютизму. 1679 парламент прийняв закон Habeas corpus, який гарантував недоторканність лідерів опозиції з партії вігів.
Внаслідок державного перевороту 1688 королем став Вільгельм III (1689-1702) Оранський. Підписавши 1689 “Білль про права” він фактично визнав встановлення конституційної (обмеженої) монархії. Завдяки цьому британські буржуазія та дворянство отримали реальний доступ до влади. Буржуазні відносини почали швидше розвиватися у британській північноамериканській колонії. Конкуренція британських виробників з дешевшою індійською колоніальною продукцією стимулювала технічні інновації. У 18 ст. внаслідок успішної промислової революції у В. Б. розвивається індустріальна економіка. Британія стає “майстернею світу”. Однак домінуванням британських товарів були невдоволені колоністи Північної Америки.
4 липня 1776 Сполучені Штати оголосили незалежність від Британії. Після поразки у колоніальній війні В.Б. 1783 визнала незалежність США. Втім, ця подія не стала символом занепаду Британської імперії. Навпаки, Ірландія у 1801 позбавляється залишків автономії та стає органічною частиною В.Б. Серйозними залишаються соціальні протиріччя доби раннього індустріального розвитку. 1832 внаслідок успішної боротьби чартистів (профспілкового об’єднання британських робітників) було проведено парламентську реформу. Скасовано “гнилі містечка”, де за невеликої кількості виборців обиралися потрібні владі “джентльмени”, натомість у великих промислових містах створювалися нові виборчі округи. Зазначена реформа стала важливим кроком до парламентської демократії.
Панування британського флоту на морях та океанах сприяло у 19 ст. розквіту Британської імперії. 1833 британці скасували рабство у своїх колоніях. Стрімко збільшувалася територія Британської імперії: 1829 англійці поселилися у Австралії (головним чином це були каторжники), у 1834 англійці захопили Сінд, 1839 Аден, у 1840 Нову Зеландію, 1842 Південну Африку, у 1846 Кашмір, за результатами опіумної війни з Китаєм у 1842 В.Б. заволоділа Гонконгом (повернула Китаю лише 1997). Стрімка колоніальна експансія В.Б. загострила британсько-німецькі суперечності. Обидві сторони шукали союзників.
У 1904 р. В.Б. ініціювала створення “сердечної злагоди” (фр. “Антанта”) з Францією. Париж та Лондон погодили поділ спірних колоніальних територій у Африці та домовилися про союз проти Німеччини. Після приєднання до Антанти 1907 Росії у Європі загострилося протистояння.
