263
264
Українська Муза
Щодня таке життя погане, —
Колись так буде й вам.
— Ні, я цього не сподіваюсь, —
Сказала їм бджола, —
Міні шаноба скрізь була,
Бо я без діла не тиняюсь,
А вам
Однаково, що тут, що там:
Ви ні на кого не жалкуйте;
Обридло тут — туди мандруйте
На втіху павукам.
Я про охочих до мандрівки
Давно сказать хотів:
Хто дома зледащів,
Тому не жаль домівки.
Діди мовляли їм колись:
Ідіте, ринде,
Куди инде, —
Нащо ви нам здались?
Там, може, вас не знатимуть,
То й риндею не зватимуть.
Орачі і муха.
У полі орачі на ярину орали,
І муха там була;
І хоч її, непрохану, ганяли,
Одначе крадькома і їла, і пила,
Бо звикла змалечку кохаться у чужому.
Над вечір орачі верталися додому,
І муха там на розі у вола.
Зустрівсь комарь на лузі край села
Та й каже, сміючись: „добри - вечір, сестричко!
А ти вже тут чого, моя перепеличко?
Кума, чи родичка кому?“
А та йому:
„Бов, бов! раденький, що дурненький;
Хоч довгий ніс, та розум коротенький,
Бо комарі не сіють і не жнуть...
Ти роздивись — у полі ми орали,
Раненько почали, весь день не оддихали,
Тепер додому час, з вечерею нас ждуть.“
Ми й між людьми чимало знаєм
Брехливих прихвостнів таких!
Вертяться скрізь, щоб бачили і їх:
І ми, мов, тут турбуємось і дбаєм!
Лисиця і ховрах.
—Куди це ти, кумасенько, біжиш?
Даєш, неначе з ляку драла, —
Гука ховрах, — ні на що не глядиш,
Мене б то й не пізнала?
— Ох, голубе! — лисиця застогнала:
Бодай би вже й не жить,
Як оттаке терпіть!
— Що ж там таке? Яка причина? —
Ховрах допитує куму.
А та йому:
— Напасть міні! Лиха година!
Як кумові свойму,
Скажу тобі усе по дружбі...
Оце я, бач, була, на службі —
Наставили мене суддею до курей; —
Я їх кохала, як дітей,
Всьому порядок подавала;
І не доїм, і не досплю,
Усе, було, тружусь, роблю —
Аж з тіла спала.
Всі добрість бачили мою,
Бо всі жили, мов у раю.
Ні з кого по цей день не брала я й пірьїнки.
А що ж за те кумі твоїй?
З очей прогнали!... Боже мій!
За що, про що, і за якії вчинки?
От, справді, світ тепер який
Бридкий!..,
А все це лихо брехні діють.
Як здумаю — печінки тліють!
На мене хтось то набрехав
(Бодай би той добра не знав!),