Сторінка:Украінська Муза (Випуск 11).pdf/25

Цю сторінку схвалено

1089

1090

Алчевська

***
 

Чи бачиш? — самітня смерека зітхає
І віти журливо свої похилила;
Отак і душа в мене тихая має
 Підстрелені крила…
Чи бачиш? — он хмари пливуть над горою
І сіра нудьга їх усі оповила.
Отак воліктися лиш можуть журбою
 Надломлені крила…
Не сила он мені летіти над морем,
Там скелі немає, котра б захистила,
Не можуть вже більше боротися з горем
 Підстрелені крила.

 

 
***
 

Душа — це конвалія ніжна,
Сокрита у темному лісі;
В ній мрія таїться кохана,
Для неї вона й росцвітає
 Нікому не знана…
Душа — це безсилая квітка,
Що пахощі ллє, але гине,
Що з тихого смутку завьяне…
І в лісі ніхто в оту пору
 На неї не гляне…

 

 
***
 

Хрізантеми схилялись над нею, —
Вона спала у темній труні;
Безталанну і чисту лілею
Провожали пісні жалібні.
 Я ховала останюю мрію,
 Я впізнала ії небуття…
 Чим же серце тепер я зогрію,
 Чим зворушу зімове життя?
Воно знищить душевну святиню,
Воно звьялить найкращі квітки,
Убьє душу, ту світлу богиню, —
І приспить найдорожчі думки…
 Мою білу і чисту лілею
 Виряжали пісні жалібні;
 Крила смерти чорніли над нею,
 Хрізантеми мовчали смутні.

 

 

До збуджених надій.

Химерна гра моїх думок,
Мов промінь місяця неясний,
Мов тихе сяєво зірок
Кріз яблунь цвіт весняний рясний,
Химерний сон душі і мрій,
Що тихо мене обгортає,
І рій розбуджених надій —
Ласково вас мій дух вітає!
Благословенні будьте ви,
Хай з вами край цвіте коханий,
Мов яблуневий цвіт весни,
Мов думок рій, раніш незнаний.

 

 

Мімоза.

Країною сонною ніч пролітала;
Мовчало таємно південнеє море,
Дрімали чинари, схілялися лаври,
За темний серпанок ховалися гори.
Горнулася ніч до німої мімози
І подругу ніжно свою обіймала,
Ласкала і гріла, питала, чи грози
Ії хвилювали коли, чи ніколи?..
 Мімоза мовчала.
Вона вся у мріях, вона у роскошах
І думах, як море нічне, поринала
Спокійно і тихо, мов зроду не знала
Про хвилі бурхливі, про бурі свавільні…
 І дійсно не знала…
Та тільки встав ранок з-за темної ночі,
І вперш поцілунок влетів до мімози,
Здрігнулась мімоза, побачила ранок,
Встидалася його, потупила очі,
Й од щастя нового упали з мімози
 Перлистії сльози…

 

 
***
 

Акації білі, таємні розмови,
Повні весняної мрії й любови,
 Шемрання тихе в садку…

4*