Облобизав і прослезився,
Додому почвалав тишком.
К господі тільки що вернувся
Наш смутний лицар, пан Еней,
Уже в присінках і наткнувся
На присланих к йому гостей;
Були посли це од Латина,
І всі асесорського чина,
Один армейський капитан;
Цей скрізь по світу волочився,
І по-фригійську научився,
В посольстві був, як драгоман.
Латинець старший по породі
К Енею рацію начав,
І в нашім, значить, переводі
Буцім-то ось він що сказав:
„Не ворог, хто уже дублений,
„Не супостат, чий труп нікчемний
„На полі без душі лежить.
„Позволь тіла убитой раті,
„Як водиться, землі предати, —
„Нехай князь милость цю явить.“
Еней, к добру з натури склонний,
Сказав послам латинським так:
„Латинус рекс єсть невгомонний,
„А Турнус — пессімус дурак.
„І кваре воювать нам мекум?
„Латинуса буть путо цекум,
„А вас, сеньорес, без ума;
„Латинусу рад пацем даре,
„Пермітто мертвих поховаре,
„І злости корам вас нема.
„Один єсть Турнус ворог меус,
„Сам, ерго, дебет воювать;
„Велять так фата, ут Енеус —
„Вам буде рекс, Амати зять.
„Щоб привести ад фінем беллюм,
„Ми зробим з Турнусом дуелюм,
„Про що всіх сангвіс проливать?
„Чи Турнус буде, чи Енеус,
„Укаже глядіус, вель Деус
„Латинським сцептро управлять“.
|
Латинськіі посли ззиркнулись,
По серцю ім ця річ була;
Знечевья трохи схаменулись,
Дрансеса смілість тут взяла:
„О, князю, крикнув, пресловутий!
„Великим ти родився бути!
„Ми все в Латинови уста
„Внесем, дрібнесенько розкажем
„І щиро, щиро те докажем,
„Що з Турном дружба єсть пуста“.
І мировую тут зробили
На тиждень, два, або і три,
І в договорі положили,
Щоб теслі і другі майстрі
Латинські помогли троянам,
Цим ланцям, голякам, прочанам
Достроіть новий городок;
Щоб нарубать дали соснини,
Клинків, дубків і берестини;
На крокви годних осичок.
За цим тут почалось гуляння,
І чарочка пішла кругом,
Роскази, сміхи, обнімання,
Ділились дружно тютюном.
Які пили, які трудились
І над убитими возились,
В лісах же страшна стукотня.
В коротке мировеє времья
Латинське і троянське племья
Було, як близькая рідня.
Тепер би треба описати
Евандра батьківську печаль
І хлипання всі розказати,
І крик, і охання, і жаль.
Та ба! не всякий так змудрує,
Як сам Віргілій намалює,
А я ж до жалю не мастак;
Як сліз і охання боюся
І сам ніколи не журюся;
Нехай собі це піде так.
Як тільки світова зірниця
На небі зачала моргать,
|
