Цілий ряд вчених здебільшого звертали увагу на цей, так би мовити, гігієничний бік питання і досліджували його. Прістлі, Лявуазьє, Магелян, Інгенгуз, Шелє, Фонтана, Спалянцані й ин. заходились коло нових дослідів в цьому напрямкові або живо цікавились результатами чужих дослідів[1]. Сенеб'є перший з цілком нового погляду підійшов до питання.
Він повторив спроби Бонне, але бульки повітря, що їх вилучає листок, він зібрав так, як це робиться при хемичному аналізі (способи хемичного аналізу газів наука до цього часу уже виробила). Сенеб'є клав листки у воду в посудину, що мала форму перекинутої лійки з закритою шийкою; вилучаючись з поверхні листків, газ збірався в цій глухій, себ-то закритій зверху, рурці. Виявилось, що зібранний газ цілком відріжняється від газу, розчиненого у воді, — себ-то він не вилучився з води.
Це не міг бути той газ, що є просто в листках, бо його обсяг був значно більший від обсягу листків. Від звичайного повітря він відріжнявся тим, що він був значно чистіший від нього, ліпше підтримував горіння і дихання, себ-то, як висловилися б ми тепер, був багатший на кисень. Таким чином, думка Бонне, очевидно, була безпідставна: повітряні бульки, що з'являлись на листках, не брались просто з води, вони істотно ріжнились своїм складом від повітря, розчиненого у воді. Але, все ж правдивий і той факт, що для того, щоб на листках з'являлись бульки, у воді повинно бути повітря. Але яке? Сенеб'є скупчив свою увагу на цьому питанні і скоро переконався, що листя може вилучувати „чисте повітря“ (кисень) тільки тоді, коли у воді є не звичайне повітря, а як раз повітря зіпсоване, в якому є air fixe,
- ↑ Серед останніх можна згадати і про нашого земляка кн. Голіцина.
