Сторінка:Тімірязев К. А. Рослина й соняшна енерґія (Київ, 1921).djvu/60

міні; потім по черзі йдуть зліва праворуч, як в спектр кольори: червоний, жовтогарячий, жовтий, зеленив, блакитний, синій, фіялковий і знов чорний папір, що заступає невидиме проміння другого кінця спектру, себ-то ультра-фіялкове. Віяло зроблене так, що коли його розпустити рівномірно у всіх частинах, то довжина ріжних кольорів відповідає їх довжині в спектрі нормальному; такий, значить, жмуток проміння, яке утворює на екрані нормальний спектр. Щоб передати той жмуток проміння, що виходить з призми, я повинен значно зібрати червону частину мойого віяла (і сумежну з нею чорну), а, навпаки, розгорнути синю і фіялкову (і сумежну з нею чорну частину. Хоч би яку дифракційну сітку ми взяли, хоч би який спектр досліджували, чи такий, що утворився проміннями, яке пройшло крізь скляну дифракційну сітку, чи такий, що утворився промінням, яке відбилось від дзеркальної дифракційої сітки, — відносна довжина ріжних частин спектру буде одна і та. Навпаки, відносна довжина частин спектру призматичного буде мінятися, разом з тим, як міняється субстанція призми. В першому проміння розкладаються тільки в залежности від їх природи (довжини хвилі), а в другому ж — ще в залежности від природи призми, — звідси перший спектр і одержав назву нормального. Всякий призматичний спектр ріжниться від нормального тим, що в наслідок впливу призми проміні червоної (і сумежної темної) частини більш зближені, скупчені, а проміні синьої (і сумежних) частин більш розтягнені, розсіяні, ніж в спектрі нормальному. Звідси зрозуміло, що коли ми бажаємо дізнатись про тепляну дію окремих світляних промінів, то ми не можемо для цього скористатись із спектру призматичного, — так само, як ми не могли б обчислити, скільки праці зробив окремий робітник, коли б ми знали тільки сукупну працю цілих артілей і не звертали уваги на те, скільки в кожній з них робітників. До