що цей кольор повинен бути саме зелений. Таким чином, ми ще звужуємо питання, а саме: чи могла б бути рослина якого-небудь иншого кольору, чи саме цей зелений кольор, себ-то, коли висловитись точніше, цей саме характеристичний хлорофіловий спектр має для неї особливе значіння.
Проміння, яке вбірає хлорофіл, себ-то те, що відповідає чорній смузі в його спектрі, відріжняється чим-небудь від решти промінів спектру і чи може те, чим вони відріжняються, з'ясувати нам їх ролю в процесі розкладу вуглекислого газу?
Досі ми цікавились тим, яка властивість тіл викликає їх здатність розкладатись під впливом світла; тепер побачимо, від якої властивости самого проміння залежить його здатність викликати цей розклад.
Ми вже бачили невдачу і логичну неспроможність спроби знайти звязок між цією здатністю проміння і його яскравістю. Лишалось тільки друге пояснення, те, що я висловив ще р. 1869; не зважаючи на те, що воно рішуче суперечило з відомими тоді емпирічними фактами, воно виявилось цілком правдивим. Цей випадок сам по собі може навчити. В науці, особливо в фізіології рослин, часом буває якійсь забобонний жах перед тим, що величають назвою факт. Найочевидніша теорія відкидається в бік, як тільки на її шляху трапляється найнікчемніший факт. Не потурбуються навіть, щоб пильно вдивитися в цей факт: не розбірають, що в цьому факті — фактичного, а що додає до нього спостережник, коли тлумачить його. Забувають, що всяка наукова теорія (я розумію серйозну наукову теорію, а не ті, що лежать по-замежами досвіду, фантастично трансцендентні будови, яких досить є в творах сучасних німецьких фізіологів), так, кажу, забувають, що всяка наукова теорія не тільки факт, але й сукупність багатьох фактів, а коли свідчать багато, то це завжди викликає
