найбільшої сили в жовто-зеленій частині й звідти знову зменшується до синє-фіялкового кінця. Найясркавіші, значить, жовто-зелені проміні, і коли світло розкладає вуглекислий газ, в силу своєї яскровости, то саме це проміння повинно зробити найбільшу дію. Дрепер перевів низку досвідів і гадав, що йому пощастило довести правдивість думки про те, що вуглекислий газ розкладається в залежности від яскравости світла; найсильніше, гадав він, цей розклад відбувається в жовто-зеленій частині й швидко слабшає до обох кінців, себ-то як в бік червоної, так і в бік синє-фіялкової частини.
Ця думка панувала в науці більше чверти століття, себ-то до 1869 p., коли я, переконавшись, що вона теоретично безпідставна, довів на досвіді її фактичну неправдивість. Нетрудно переконатись, що вона дійсно теоретично безпідставна. Як раз саме цю думку я й мав на увазі, коли казав трохи вище про те, як небезпечні, коли ми вивчаємо життьові явища рослини, хапливі аналогії з явищами тваринного життя. Справді, поняття про яскравість світла чисто суб'єктивне; по-за оком, в природі воно немає жадного сенсу. Навіть ріжні очі одержують цілком ріжні вражіння про відносну яскравість кольорів, — згадаймо тільки дальтоністів, що їх очі нечутливі до певних кольорів; крім того, всяке нормальне око після того, як воно прийме сантоніну[1], стає менш чутливе до синього кольору. Отже, по-за оком, в природі немає світляного, в справжньому розумінні цього слова, напруження промінів або їх відносної яскравости; це тільки суб'єктивне вражіння нашого зорового апарату; через те цілком нелогично чекати, щоб ця властивість відогравала ролю в об'єктивних явищах зовнішнього світу, в хемичному процесі, який від-
- ↑ Субстацію цю одержують з так званого цитварного насіння.
