Щоб розвязати цю подвійну, як ми допіру сказали, задачу, ми повинні на де-який час кинути галузь рослинної фізіології і перейти до загальнішої галузі фотохемії, себ-то до того відділу фізичної хемії, що вчить про хемичну дію світла; як зауважили ми раніше, не зважаючи на значні техничні успіхи, він дуже мало посунувся вперед з погляду своєї теорії.
Розклад вуглекислого газу світлом, очевидно, тільки частковий випадок фотохемичної дії, випадок найважніший зо всіх нам відомих, через те, що від нього залежить існування органичного світу; але до теперішнього часу він не досить відомий і не досить його зрозуміли, головним чином, через те, що більшість ботаніків, які брались його вивчати, не мала потрібних для цього знань фізики, а хеміки й фізики не досить були знайомі з фактами, які надбала ботаніка[1].
Фотохемія поки ще бідна на певні, точні закони, але все ж вони уже починають вияснятись з давнішого безладнього хаосу фактів. Перший закон, який тепер не підлягає сумнівові, той, що немає, як ще недавно гадали, якогось особливого хемичного проміння; навпаки, всі спектральні проміні, як видимі, так і невидимі, що є по обох боках видимого спектру, можуть в певних випадках викликати хемичну дію. Тепер ніхто в цьому не сумнівається, але ще не так давно було переконання, що хемичну дію викликають тільки сині, фіялкові і так звані ультра-фіялкові проміні (ультра-фіялкові, себ-то невидимі, що йдуть за фіялковим кінцем спектру). Думка ця виникла через той факт, що фізики і хеміки скуп-
- ↑ Можу вказати на Lehrbuch der allgemeinen Chemie (Підручнік загальної хемії) Оствальда, яко на доказ правдивости цих слів. Книжка ця вважається за ліпший трактат по фізичній хемії, а тим часом параграфи, присвячені цьому питанню, вказують на те, що автор не досить знайомий з літературою предмету і що він не оцінює критично тих фактів, які наводить.
