зелений хлорофіл, і переконались, що він справляє найгрунтовнішу роботу, бо немає в рослинному організмі важнішого органу, як хлорофіл. Я висловився обережно, що майже торкнулись другого питання, і це цілком правдиво. Тих фактів, з якими ми ознайомились, досить для того, щоб відповісти, для чого рослині потрібен хлорофіл; але вони не дають нам відповіді на питання, чи потрібно, щоб ця субстанція як-раз була зеленого кольору. Факти ці не дають нам відповіді на питання, чи через те саме хлорофіл корисний, що він зелений, чи це тільки побічня обставина, проста припадковість. Тільки тоді, коли нам пощастить довести, що саме в зеленому кольорі і полягає значіння хлорофілу, тільки тоді ми дамо відповідь на питання, для чого рослина зелена, себ-то чи корисно їй бути такого; а не иншого кольору.
Французька праказка вчить: reculer pour mioux sauter, себ-то: одступити назад, щоб з розгону далі скочити. Цим мудрим правилом повинен завжди керуватись фізіолог. Щоб розвязати свої складні задачі, він повинен перше відступити назад, — ознайомитися з простішими хемичними та фізичними процесами, що лежать в основі тих життьових явищ, які він вивчає. Тільки через те, що не дотримувались цієї основної вимоги, багато галузів рослинної фізіології ще тепер знаходяться в такому стані, який нас не може задовольнити.
Перш за все спинимся на питанні: чи сполучується взагалі фізіологична роля хлорофілу, себ-то його участь в процесі розкладу вуглекислого газу з його кольором? а потім уже поставимо собі друге, певніше, конркетніше питання: чи могла б ця субстанція в такій же мірі виконувати свою працю в рослині, коли б вона була иншого кольору?
