фізіології рослин, але й тому, що він в науці зробив велике відкриття, яке тільки коли-небудь робилось в природознавстві[1]. Він винайшов, як повстав рослинний вуглець.
Вуглець — це основа всякої органичної субстанції. І кожна освічена людина тепер більш менш знає, що рослина бере цей вуглець з атмосфери; у формі рослинної субстанції ним прямо чи посередньо живиться тварина і чоловік; в їх тілі вуглець окиснюється (себ-то сполучується з киснем) і дає ту енергію, яка потрібна нашому тілові для того, щоб воно могло працювати; нарешті, як, продукт дихання, вуглець назад вертається в атмосферу і знов стає приступний для рослини. Так вуглець вічно робить своє коло, послідовно проходячи через всі три царства природи. Сенеб'є відкрив головний момент в цьому кругобігові, це той мент, коли вуглець переходить з неорганичного світу в світ органичний, себ-то з атмосфери в рослину. Тепер ми вже досить призвичаїлись до думки про цей кругобіжний процес; і, вивчаючи історію цього учення, ми тільки з великими труднощами можемо цілком оцінити зусилля наукової творчости, наукової фантазії, що їх проявили перші основоположники цього учення. Спробуємо, все ж, поглянути на цікаве для нас відкриття так, як дивились на нього сучасники; на крилах думки перелетімо в останню чверть вісімнадцятого століття, в ту добу, коли людська думка працювала напружено у всіх галузях, породивши в галузі позитивних знань нову науку, — сучасну хемію.
Отже ми в 1783 р. Хемія, що тільки народжується, приваблює увагу вчених. Вона ж, головним чином, вивчає третій стан матерії, на який так мало досі звер-
- ↑ Про це треба нагадати, бо де-які німецькі ботаніки заперечують у Сенеб'є цю заслугу, хоч її за ним визнавали, як сучасники, так і нащадки ціле століття.
