ріння виходять остужені, нагрівши попереду на своїй довгій дорозі воду, що оточує рурку. Знаючи знову, скільки води було в калориметрі, на скільки градусів підвищилась її температура, ми дізнаємся, скільки одиниць тепла було, в потайному стані, в нашій рослині і звільнилось, коли ми її спалили. Значить, в один і той же спосіб, тими ж приладами — калориметрами, — в тих же тепляних одиницях, ми змірюємо, і скільки енергії було в соняшних промінях, і скільки потайної енергії було в рослині. Значить, і порівнювати ці, як здавалось спочатку, ріжнородні величини можна дуже просто, себ-то дуже просто в теорії, хоч пройде ще багато десятиліть, багато потрібно буде складних і тонких дослідів, поки вдасться розвязати це рівняння цілком задовольняюче. Але важливо те, що уже передбачається можливість установити такий розмірний звязок між рослинним процессом і соняшною енергією. Поки ми повинні задовольнятись тільки першими спробами в цьому напрямку, і ось як ми їх здійсняємо. Нехай ми хочемо дізнатись, скільки соняшної енергії використовує яка-небудь культура. Розуміється, що нам для цього не треба збірати цілу десятину разом з корінням і спалити її в калориметрі; коли ми знаємо, скільки сухої субстанції є в цьому зборі і який його хемичний склад, ми можемо, на підставі уже відомих нам калориметричних даних, обчислити, скільки потайного тепла спалювання є в цій органичній субстанції. З другого боку Пульєтовим калориметром (піргеліометром), з яким ми ознайомились вище, ми можемо визначити, скільки соняшної енергії випало на ту площу, що вкривається нашою культурою — за період вегетації[1] (проростання).
Сторінка:Тімірязев К. А. Рослина й соняшна енерґія (Київ, 1921).djvu/32
Ця сторінка вичитана
