його порадитись з психіятрами; він сам добровільно поїхав до одної лікарні у Віненталі; там його затримали як видно, за допомогою родичів. Вчений ескулап теж догадався, що його пацієнт хворіє манією величности, а що його „механичний“ еквівалент“ — щось подібне до квадратури кола. Він вжив тих знарядь катування (Zwangsstuhl), що були у науки того часу, при чому постійно питав свойого пацієнта, чи не признається він, врешті, що помилявся. Цілий рік витримав Майер це мордування, але не зрікся своїх ідей. „Хіба ж це не нова Галілеєва історія в самій середині XIX століття? — каже Дюрінг. „Людину катували, вимагаючи від неї, щоб вона зріклась своїх ідей, які являли собою гордощі, славу її століття! Хіба це не Галілей? — з тією тільки ріжницею, що Галілея гонили неуки-ченці, тепер же це були освічені професори, а катом був учений психіятр, якому здавалось, що ніби він покликаний, бути цензором над творами генія“!
Як би там не було, а Майєр повернувся з Вінеаталю морально й фізично скалічений, з розбитою волею, але з ясним, як і раніше, розумом і непоправною мономанією — з переконанням, що механичний еквівалент відкрив не божевільний[1]. Дюрінг докоряє йому тільки за надмірну наукову скромність і христіянську тихість. Бойовій вдачі Дюрінга занадто чуже це „не протився злому“ і він запевнює, що як би Майєр своєчасно звергнувся до суду громадської думки, відповів своїм ворогам різкою, уїдливою брошюрою, належно її поширив — і ролі змінилися б; він би виграв свою справді і все його життя пішло б инакше. Але скромність Майєра, як видно, переважала його геніяльність. Ні в одному
- ↑ Майєр, як видно, боявся позбутись практики, себ-то засобів до життя, і через це він, змучений боротьбою, мусив скоріше примиритись з думкою, що про нього піде чутка, як про божевільного, який вичуняв, ніж потягнути до відповіді своїх родичів.
