Сторінка:Тімірязев К. А. Рослина й соняшна енерґія (Київ, 1921).djvu/27

доля. Р. 1869 його умовили, щоб він явився на з'їзд німецьких натуралістів в Інсбруку. Він сказав промову; йому зробили овацію — пізнє визнання його заслуг. Але й цю спізнілу втіху йому отруїли нові несподівані вороги. Майєр був щиро релігійною людиною і до того, як зауважує Дюрінг, був таким завжди, а не тільки став під гнітом нестерпного життя. Одначе, в ньому не було й тіні фанатизму або лицемірного святобожства; на запитання Дюрінга він просто і з щирим серцем відповів на своїй швабській говорці: Jch bin ein Chrischt (Я — христіянин). В своїй Інсбрукській промові він дозволив собі кілька фраз релігійного змісту. Цього не могли йому простити люде з протилежного табору, і Карл Фогт, в газетній статті про цю промову, делікатно натякнув, що це каже людина, яку недавно випустили і з дому для божевільних! Таке було, як звичайно оповідають, життя цієї нещасної людини. Але Дюрінгові, що особисто з ним познайомився і викликав у нього щирість, вдалось розкрити весь трагичний жах цього існування. Майєр підтвердив йому, що він ніколи не був божевільний. Вчені його покинули, але він був свідомий того, яке значіння мали його ідеї; скоро всі його стали переслідувати і сміятись з нього, починяючи з близчих членів його родини. Поволі склалась думка, що він страждає манією величности. Можемо собі уявити стан людини, засудженої на життя в мізерному провінціяльному місті, оточеної заздрим злорадством дріб'язкових людей; своїх ворогів він находив навіть в своїх найближчих, в родичах, в дружині, яка вважала, що йому ліпше кинути свої дурниці та побільше присвячувати часу лікарській практиці, в дітях, яким вбивали в голову, що батько не сповна розуму, півбожевільний. Ця дріб'язкова щоденна боротьба змучила Майєра; не бачучи нігде справедливосте, він не видержав і впав в тяжку мелянхолію. З цього скористали, щоб умовити