няють головніші процеси окислення (горіння, дихання і т. д.), пробували навіть вказати на рівність між цими процессами, але ці обчислення дають занадто мало тривких даних.
Не треба забувати про постійний запас вуглекислого газу в тій частині атмосфери, що над океаном і в самому океані. Цей запас являє собою регулятор, гарантуючи загальну постійність атмосферного складу, коли б місцями навіть і порушувалась рівновага між прибутком і видатком вуглекислого газу. З другого боку, безперечно, в тропичному поясі рослинність споживає вуглець значно енергійніше, але зате й процеси тління відбуваються там значно скоріше; через те, в загальній сумі, при тій рухливості, що нею визначаються гази, навряд чи є підстава думати, щоб де-небудь на земній кулі виявився брак цього першого джерела живлення. Так само і в будучині, коли збільшиться інтенсивність продукції, очевидно більше буде споживатись і органичної субстанції — себ-то в результаті вуглець тільки скоріше зробить свій кругобіг. Побоювались і з другого боку, вказуючи на могутні шари вуглекислого вапна (крейди, вапняків), що відкладались очевидно коштом атмосферного вуглекислого газу; цей процес, розуміється, в результаті вилучує вуглекислий газ із загального кругобігу, перетворюючи його в нерухому форму. Але й цей геологичний процес чи не вирівнюється другим геологичним процессом, потоками вуглекислого газу, які викидають вулкани; на них Буссенго давно вказував, як на важливіше джерело атмосферної вуглекислоти. Зваживши всі ці міркування, ми, думаю, не будемо передчасно побоюватися навіть за найвіддаленішу будучину і не буде нам потреби так потішати себе, як-то пробував зробити один американський учений, переконуючи, що коли б забракло на нашій планеті вуглекислого газу, то він явився б до нас, щоб нас врятувати, із глибини космичних просторів.
