XIX ст. виступили його два земляки і, як ми бачили, його сусіди по батаничному садкові: де-Кандоль і Теодор Соссюр. Де-Кандоль надав досвідам Сенеб'є наочнішої форми, що більш переконує, а також довів, що і червоні морські водорослі, значить, рослини не зелені, розкладають вуглекислий газ. Досліди Соссюра, що їх він зібрав в невеличкому томикові „Recherches chimiques sur la végétation (хемичні досліди над рослинами) можуть бути і до теперішнього часу зразком строгого, точного фізіологичного методу. Тепер уже способи дослідів змінились, удосконалились, завдання ускладнились, але й наступні покоління не могли перевищити його уміння ставити питання і давати на них ясні, певні відповіді. Соссюр розвіяв всякі сумніви що до можливосте розкладу газового вуглекислого газу; він поклав кілька рослин барвінку — Vinca, тієї самої Pervenche, якій Руссо присвятив такі патетичні рядки Confessions[1], в своїх в штучну атмосферу, де було чимало вуглекислого газу і через кілька днів пересвідчився в тому, що вуглекислого газу зменшилось, а кисню — прибуло. Визначивши, скільки в його рослинах могло бути кисню перед спробою, а також — скільки його було після спроби, він безпосереднє довів, що вуглецю прибуло, себ-то, що він вилучився з вуглекислого газу в рослину. Соссюр зробив для науки перші числові визначення вуглекислого газу в атмосферному повітрі і їх довго тримались. Він показав, що вуглекислий газ середнє складає 4⁄1000 атмосфери, і тільки порівнюючи недавні, точніші досліди примушують гадати, що цю цифру треба трохи зменшити (до 3⁄1000 або навіть до 2⁄1000?)« Цим закінчується ряд важливих послуг, що їх зробили чотирі женевці у питанні, яке нас цікавить. Соссюрові
- ↑ „Сповідь“. Сучасні художники малюють його на пам'ятниках з цією квіткою в руках.
