на ясність духа і христіянська тихість вдачі; ні докірливого слова не чули від нього, що до цеї, жалю гідної, темної юрби, яка була тільки сліпим знаряддям; але до кінця свого життя не переставав він голосно викривати ту руку, що керувала цими дикими вчинками. „Ніякі міркування не могли його зупинити, коли він вважав за свою повинність боронити те, що він визнав за істину“, — каже один з його біографів, Кюв'є, і далі додає: „і ця риса, оскільки гідна пошани сама по собі, знищувала результати милих рис його вдачі і спричинювалась до тих мук, що шматували все його життя“. Під qualités aimables (милими рисами) Кюв'є, десь певне, розумів життьову мудрість, що вміє пом'якшувати жорсткість всякої істини. Прістлі пробув ще де-який час в Англії, не ховаючись від своїх ворогів, які тільки гірше скаженіли від цього, бо не мали ані найменшої підстави, щоб законно його переслідувати; нарешті він знесилився в нерівній боротьбі і подався до Америки. Випадково зберіг він собі життя, але наука втратила Прістлі безповоротно.
Таким чином, за 2 роки примусово зійшли з наукової сцени два найбільших її діячі, що своїм впливом могли б змінити історичний хід розвитку нашої науки. Ця паралель між долею Прістлі й Лявуазьє не може не навчити де-чому безстороннього історика. Вбивство Лявуазьє вважають справедливо за одну з найчорніших плям на сумлінні людскости, але вона бліднеє перед невдалою спробою вбити Прістлі. Збожеволілий од відчаю перед чужеземним нападом і внутрішньою зрадою, спустошений, але готовий до нових жертв, французький нарід переслідував в Лявуазьє одного з представників ненавистної йому верстви відкупщиків, в яких він бачив своїх внутрішніх ворогів і спільників зовнішнього ворога. Лявуазьє був один з 26 fermiers généraux, податкових відкупщиків, що в цей день зги-
