денний захід від села, а далі круто повертають на південний схід (§§ 375-377). Усюди лес лежить безпосередньо на п'єдесталі названого кряжа, що складається з розсипищ Овруцького пісковика; тільки на південно-західній закраїні села Бігуна він лежить на тонкій (півметра завгрубшки) верстві лесуватого передльодовикового (флювіогляціяльного) суглинка (§ 375). Окам'янілостей у цьому лесі не знаходжено.
§ 477. Розповсюдження польодовикових пісків в описуваному узбережжю ріки Уборти надзвичайно велике: вони займають величезною, майже безперервною поволокою увесь простір цього сточища, окрім лише дуже обмежених обсягів, що заняті виступами инших описаних вище старших порід (кристалічних і вибухових порід, гнейсів, Овруцького пісковика, передльодовикових і льодовикових утворів та лесу) і окрім болот та торфовиськ. (Див. §§ 9, 20, 22, 30, 41, 44, 45, 47, 49, 51, 52, 57-67, 70-85, 88-113, 121-130, 135-138, 146-150, 156-158, 161-163, 167-174, 181-186, 197, 213-221, 225-238, 242-247, 253-277, 282-325, 333, 342-347, 351, 364-372, 378-384, 387-389, 399, 420, 424-429, 433). Ці піски лежать на усіх вище описаних старших породах. Здебільшого вони мають дуже одноманітний петрографічний характер: це є сипкі, безнаметньові, чисті, дрібнозернясті, неверствуваті жовті піски; подекуди долішні поверхи цих пісків містять у собі домішки детритичного матеріялу тих порід, що на них вони лежать, наприклад жорству, кусні й скиби граніта або гнейса (§§ 70-72, 75, 76, 88, 93, 95, 100, 263-282, 293, 297, 298, 302), кусні окварцованого гнейса (§§ 73, 173, 174, 269, 296) або кусні корок молочно-білого кварца (§§ 73, 269), зрідка примішку болотяної залізної руди або лімоніта, що надає їм іржавувату барву (див. нижче, при характеристиці залізних руд, § 485). В тих місцях, де вкрита мурогом поволока польодовикових пісків буває перервана шляхами або иншими штучними вглибленнями, ці піски дуже швидко розвіюються вітрами на більш-менш значну глибину, а між цими піскуватими западинами залишаються невеличкі відокремлені піскуваті горби, що заціліли під крівлею мурогу; такі горбки я здавна пропопунав називати хвальшивими (ложними) дюнами. На більших площах, де польодовикові піски позбавлені рослинности і розвіюються вітрами за сухої пори, утворюються невисокі піскуваті горбки — справжні видми або дюни, що мають цілком неправильні, випадкові форми і дуже легко відрізняються від польодовикових барханів, що описані далі (§§ 478-480).
§ 478. Чималий інтерес являють собою досить численні польодовикові бархани, що їх існування в нашому Поліссі було уперше відкрито і встановлено моїми дослідами (див. №№ 48, стор. 33 і № 51), а згодом на підставі даних літератури доведено було мною для дуже численних місцевостей Европи і Північної Америки (№ 52, стор. 200-291). Ці надзвичайно цікаві й типові утвори справжніх польодовикових пустинь розповсюджені широко по усьому просторі узбережжя ріки Уборти (особливо в північній його частині), являються тут подекуди надзви-
