слободи Аполонівки (§ 11) і між слободами Аполонівкою та Анжеліною (§ 12); на північний схід від села Неділища і в околицях сіл Расно і Білки (§ 23); на п'ять верстов на захід від села Королівки і в околицях села Аннівки (§§ 29–30); далі далеко на північний схід, — на північ від села Острожанки до хутора Конихи і на північний захід від цього хутора (§§ 400–403); у хуторі Сколодинській Буді та у селі Рудні Сколодинській і в їх околицях (§ 404); на північний схід від села Глинниці дві гряди (§§ 406–408)). Усі перелічені місця знаходяться на південній та східній закраїнах узбережжя ріки У борти, почасти — за межами її сточища; до самої ріки Уборти моренові поклади майже ніде не доходять у полудневій частині її сточища, а у північній частині знаходяться на віддаленні від шістьох до одинацятьох верстов на схід від правого берега ріки Уборти; таким чином майже усе сточище цієї ріки знаходиться по-за межами обсягу плейстоценового зледеніння, у межах встановленого моїми працями безнаметньового Поліського обсягу (див. мою працю № 46); на захід від Уборти моренові поклади з'являються лише на лівому узбережжю ріки Горини, на віддаленні до 80 верстов від Уборти.
§ 473. Петрографічний характер льодовикових (моренових) покладів описуваного простору досить різноманітний, але усі вони є представниками або типового моренового суглинку, або його сучасних дериватів (наслідками елювійних процесів, наслідками перемивання на місці).
Найбільш зруйнованим, перемитим являється мореновий суглинок у полудневому обсязі узбережжя ріки Уборти, на північній периферії плейстоценового зледеніння; тут скрайні моренові поклади знаходяться по-за зоною кінцевих морен (що проходить, згідно з дослідами професора В. Д. Ласкарьова, далі на південь); ці поклади залишені від якогось тимчасового коливання краю льодовикової поволоки і згодом дуже перемиті водами самої льодовикової поволоки, а далі й сучасними водами. Тому моренові поклади цього південного обсягу узбережжя ріки Уборти являють собою здебільшого дуже піскуваті утвори, найчастіше сипкі жовті і сірі піски з наметнями; ці піски мають цілком виразний елювійний характер (§§ 10–12 і 23). З наметнів в цих елювійних пісках заціліли лише найміцніші породи; ті наметні, що можуть підпадати хімічному звітрюванню (різного роду кристалічні породи) або ступневому розчиненню (вапнякові породи) цілком зникли тут з моренових покладів; залишилися виключно наметні різних кварцових порід, що не звітрюються, — різні роговики та цілком окремнілі вапняки із окам'янілостями (здебільшого крейдяного періоду). Ці наметні здебільшого невеличкі; дуже зрідка вони досягають у діяметрі півметра і тільки у виключних випадках найбільші з них мають 70 сантиметрів у прогоні. Грубість моренових покладів (елювійних наметньових пісків) не перевищує тут півтора метра.
