Золотухи, здавна відомого родовища кристалів гірського кришталю, про який (під неправильною назвою „діяманта“) згадують Ржончинський, Бюшінг, Клюк і Ладовський (див. вище, § 292). Про гору Золотуху Осовський подає такі переказові відомості (з увагою, що він „не мав можливости перевірити їх на місці“, — № 33, стор. 239):
„З числа відомих нам тепер родовищ кристалічного кварца найбільш рясне є у селі Сущанах, на відомій горі біля цього села. Там його кристалі досягають значної великости. Найчастіше кусні дерева, відламки його і тріски, що рясно просякнуті кремінем і скам'янілі у кварц, бувають вкриті густими, фантастичними і дуже гарними наростами кристалів цього мінерала. Більшість цих кристалів відрізняється надзвичайною прозорістю і чистотою води та не уступає найкращим сибірським. Усі вони білі або безбарвні; димних мені не траплялося бачити; иноді поверхня їх закрашена жовтою барвою недокисом заліза, що не просякає зрештою до середини мінерала і не сполучений з ним хімічно (в околиці вони відомі під цілком неправильною назвою топазів). Згідно з відомостями від місцевих і навкружних мешканців, знаходжено там цей мінерал блакитної і фіялкової (аметистової) барви, але таких примірників нема між зразками нашої колекції і ми не бачили їх в инших колекціях і тому справжність їх знаходження поки що є сумнівна“… „Кварцові кристалі, що їх знаходжено на згаданій горі, дуже часто доходять до двох вершків завдовшки. В основі своїй вони мають білу мутність, що тягнеться недалеко і швидко уступає горішній, прозорій частині кристаля, що її заступає. Краса і різноманітність зразків скам'янілого дерева з Сущанів, що вкриті кристалічним кварцом, дуже знамениті. Більш докладний опис цієї знаменитої гори може бути зроблений лише після уважного огляду і ґрунтового її дослідження“ (№ 33, стор. 236-238). З дальшого викладу видко, що автор-дилетант (який виявляє взагалі дуже малі знання мінералогії і геології) чомусь строго і уперто відрізняє прозорі і безбарвні або білі кристалі кварца з околиці села Сущанів від кристалів білого безбарвного і димного гірського кришталю, що його знаходжено у Житомирському повіті, і дописує усім цим кристалям якесь „наносне“ походження (мабуть автор переплутує тут первісні материкові родовища з ератичними, а крім того чимало зразків в його колекції, що були ним одержані від різних малоосвічених збирачів, потрапили випадково з різних чужих місць і чужих колекцій і з місцевими родовищами нічого спільного не мають). — В иншому місці своєї книги автор сполучає з горою Золотухою якісь невиразні легенди про родовища золота: „З давніх часів періодично повторюються чутки про зроблене наче відкриття у нас родовищ золота. Одна з таких легенд повстала ще за XVII-го століття і заховалася у переказах місцевого населення до наших днів. Вона зазначала місце золотої руди або золотих розсипищ в Овруцькому повіті, а саме — у горі, що зветься Золотухою, поблизу ріки Уборти, на одну верству на північ від Сущанів. Подібного роду опові-
