перед нашими очима, що ми неначе бачимо, як Зелений, це самітне деревце серед хащів буденщини, так і росте чимраз угору, вшир і вглиб, аби стати тим могутнім дубом, яким він являється пізніше.
Друга частина повісти далеко коротша від першої, хоч якраз у ній виступає стільки подій і стільки нових моментів вдачі Зеленого, що на нашу думку ця друга частина повинна бути майже в два рази більша від першої. Автор викликує вражіння, начеб він занадто квапився скінчити другу частину. Наслідком того вона випала під артистичним оглядом слабше від першої. Передовсім потерпіло послідовне проведення основної ідеї твору, що заключається в вірі Зеленого. Зелений паде на короткий час у сумнів, чи йому вдасться увільнити мужицькі маси від гніту. Під впливом цього сумніву входить він у союз із „червоними“, щоб разом із ними боротися проти панів. Про розчарування Зеленого із-за його короткого братання з червоними автор не згадує нічого. Робить тут велику прогалину, після котрої находимо Зеленого знов у боротьбі проти червоних і проти білих. В бою з Москалями під Оратовим Зелений паде смертельно ранений і гине. Поліщук дає зворушливу, глибоким ліризмом пронизану картину конання й смерти Зеленого. На мою думку бувби автор поглибив вражіння смерти Зеленого до надзвичайної міри, якби був з залізною дисципліною й послідовностю провів до кінця момент трагічної вини Зеленого в звязку з основною ідейною концепцією, а саме: колиб Зелений був власними словами розкрив причину своєї смерти і сказав,
