драми, але кождий роман мусить по свойому змісту придержуватися тих самих архітектонічних принціпів, що й драма. Про ріжниці між ними не тут місце розводитися. Згадаю тільки, як навіть такі могутні талани, як Толстой і Стрінберг не всилі зрозуміти величньої будови Шекспірових драм і не тільки не дорівнюють під тим оглядом його геніяльному хистові, але навіть попадають такби сказати в архітектонічний примітивізм. От хочби взяти на увагу Стрінбергову драму „Панна Юлія“, щоби переконатися в бідності архітектонічних засобів Стрінберга. В цілій драмі виступає тільки три особи: графянка, наймичка й льокай. Бідні мізерні душі. А ще бідніші технічні засоби драми, якими орудує Стрінберг.
Я переконаний, що Климові Поліщукові вдасться архітектонічна перебудова твору тим більше, що він основно знає московську стихію.
Мова Поліщука дуже гарна. Про неї можна сказати те саме, що про мову Коцюбинського, при читанні котрого Придніпрянець каже, що це чиста мова Великої України, а Галичанин має вражіння, що так і в Галичині говорять. Оце секрет єдиної української літературної мови.
Зібравши до купи все вказане, будемо мати ось яке літературне обличчя Клима Поліщука: оригінальний психольог, могутній маляр тайних тремтінь людської душі, поет боротьби й віри в сонце. Ця віра в сонце відріжняє його від московських письменників нігілістів і робить його близьким і рідним українському серцю. Клим Поліщук переможе своїм дужим таланом архітектонічні труднощі та буде всилі дати нам перлини
