походження могло б бути зв'язане з спільними формотворними властивостями. Проте, в літературі, крім випадкових спостережень у роботах Балінського (1925, 1926) та Інтема (Yntema, 1933), які начебто стверджують це припущення, немає даних щодо капсулотворної здатності мезенхіми тулубових склеротомів.
Щоб з'ясувати це питання, я провела спроби пересаджування слухового пухирця в ділянку аксіальної мезенхіми тулуба.
Щоб усунути всякий сумнів у тому, який матеріал бере участь у розвитку капсули навколо трансплантованого слухового пухирця, я вживала метод гетеропластичної та ксенопластичної трансплантації. Свої досліди я провела на зародках Triton taeniatus, Hyla arborea та аксолотля (Amblystoma mexicanum). Слуховий пухирець було пересаджено в ділянку тулуба на 5—7-й сегмент у безпосереднє сусідство з аксіальною мезенхімою. На боці в личинки аксолотля на стадії ранньої хвостової бруньки проти 6—7 сегмента я надрізала ектодерму і вирізала верхню частину відповідного міотома. На місце вирізаного міотома я вносила трансплантат — слуховий пухирець. Для гетеропластичної трансплантації я брала слуховий пухирець від зародка Triton taeniatus на стадії 28 і 29 за таблицею Glaesner-a (на цій стадії слуховий пухирець цілком відокремлюється від ектодерми), для ксенопластичної — від зародка Hyla на стадії хвостової бруньки, коли слуховий пухирець відокремився від ектодерми. Операцію робила на правому боці личинки. Наявність пересаджених з трансплантатом мезенхімних клітин та їх участь у розвитку легко можна встановити за різним характером тканини хазяїна і трансплантата, а тому, щоб не пошкодити слухового пухирця, я не намагалася обчищати його від мезенхіми. Личинки були зафіксовані на стадії, коли на задній кінцівці розвинулись пальці; цієї стадії личинки досягли в середньому через півтора місяця (від 1 до 2 місяців). Гетеропластичним методом було зроблено 256 пересадок у ділянку аксіальної мезенхіми; дожила до фіксації 51 личинка. Ксенопластично було зроблено 57 операцій; до фіксації дожила 21 личинка. Личинки були зафіксовані субліматом з ацетатною кислотою, порізані на розрізи в 10 р. і зафарблені тотально карміном і далі за Маллорі.
Трансплантовий лабіринт розвивався в одних випадках так само, як описано у Каан, тобто в вигляді великого пухирця, але часто можна від різнити більше чи менше розвинені частини лабіринту як от: sacculus та utriculus, нервовий епітелій, рідше ductus endolymphaticus і півколові канали в деяких випадках удалося встановити наявність нервового ганглія та зв'язок з спинним мозком. Неповний розвиток слухового лабіринту, безперечно, може бути наслідком пошкодження слухового пухирця під час пересадки. При цьому слід відзначити, що при гетеропластичних трансплантаціях лабіринт розвивався краще і давав диференціювання на відділи частіше, ніж при ксенопластичній трасплантації.
Аксіальна мезенхіма хазяїна завжди реагує на вплив з боку слухового пухирця. В чому полягає цей вплив і якого вигляду набирають хрящі навколо трансплантату, я проілюструю зараз рядом прикладів. Опишу
