Котиться сонце по хвилях морських
і ранки веде нам по водах,
на горах ліси, наче замки, стоять
і сонце вогнями стрічають сьогодня,
Стовпи верстові над землею гудуть, —
мов дівчина коси розсипала горді.
Упали дроти на патлаті жита
та шуми долин висисають сьогодні…
В нас груди — як дзвони на вежах міських,
гойдають серця у степи під зірками,
де місяць бреде через вовну ланів,
щоб квіткою впасти в моря за лісами.
Під зорями груди гойдаються в ніч,
а серце клепає срібло на озерах:
