бити обережно, дбаючи увесь час про зміну повітря в парниках і не випускаючи тепла з них. Далі, вагу має простежити за тим, щоб під час квітування відбулося справжнє обпилкування чи запліднення мужеською квіткою жіночої. Огірок, як звісно, має окремі квітки з ріжними органами: одні з пильниками або так звані „пустоцвіти“, а другі „з зав'язями“. Щоб зав'язь на жіночій квітці дійсно стала огірком, треба, щоб з мужеської квітки („пустоцвіту“) попав на неї цвітень (пилок). Надворі по грядках це робиться легко, тому допомагають метелики, бджоли, вітер, що переносить цвітень у формі порошку з однієї квітки на другу, зав'язь запліднюється, і сформування огірка забезпечене. В парниках ні вітру, ні метеликів, ні бджіл не буває, через те доводиться робити це запліднення руками людині, яка мусить перенести пилок з пустоцвіту на верхню часть зав'язи, або-ж підіймаючи та спускаючи рями швидко утворити легенький вітрець у парниках. Вибір цих способів залежить від погоди надворі. Але операція ця потрібна конче, бо без неї не матимемо парникових огірків. Переносити пилок з пустоцвіту на зав'язі треба разом з пустоцвітом. Квітку пустоцвіту зривають, на ньому общипують пелюстки, і в такому вигляді кладуть у саму середину жіночої квітки (з зав'яззю). Коли пустоцвітів мало, треба переносити пилок, якого є доволі на тих палічках чи тичечках (або пилякових нитках), що в пустоцвіті, шматочком ватки чи пензликом, яким малюють.
Сторінка:Тодор Гай. Парники (Київ, 1924).djvu/53
Ця сторінка вичитана
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/0/01/%D0%A2%D0%BE%D0%B4%D0%BE%D1%80_%D0%93%D0%B0%D0%B9._%D0%9F%D0%B0%D1%80%D0%BD%D0%B8%D0%BA%D0%B8_%28%D0%9A%D0%B8%D1%97%D0%B2%2C_1924%29.djvu/page53-1024px-%D0%A2%D0%BE%D0%B4%D0%BE%D1%80_%D0%93%D0%B0%D0%B9._%D0%9F%D0%B0%D1%80%D0%BD%D0%B8%D0%BA%D0%B8_%28%D0%9A%D0%B8%D1%97%D0%B2%2C_1924%29.djvu.jpg)