Сторінка:Товариський лист на Україну (Шаповал, 1923).djvu/5

лісти-революціонери їхали в Європу не в гості, а «жівот спасая». Докладно про це надруковано в «Листі до партійних товаришів», уміщеному в «Вільній Спілці», ч. 1. Після того пройшло вже досить часу і сталося багато змін на Україні. Замісць комунізму — «неп», замісць «геть буржуазію» — «просимо помочі європейського капіталу». Розуміється, що такі зміни не могли не відбиться й на національному становищі українського народу. Коли московські комуністи провалилися в сфері соціяльній, то лекше стало з ними бороться і в сфері національній. Ви наводите цитати з листа, в яких давній український діяч на селі пише: «у нас зараз переводиться українізація всіх державних установ» … «пройде пів року і всі установи писатимуть українською мовою». Коли так, то слава тим, хто це робить. Хоч я, наприклад, маю вже свіже повідомлення від не менше відомого українського діяча, як Ваш, що «мода на українізацію вже минула». Але ж до сього часу цього не робилося. З початку панування московського комунізму (не українського, бо всі українські комуністи там, де й Ви: на підручних місцях) минуло вже не одне півроку. Чому ж до сього часу не було українізації? Бо московські комуністи були раніш настільки сильні, щоб її не допустити. Тепер же, коли комунізм росклався з середини й пішов на поклін до закордонних капіталів, йому не до догляду за «сепаратизмом»: аби хоч як небудь втриматься. Полекшало на місцях і українська справа стала рости. Не тому, що так хоче московська комуністічна влада, а тому, що не в стані вже нічого зробить. Жени природу в двері, а вона лізе у вікно. Українську думку вигнано силою за кордон, як «петлюрівщину, «бандитизм» і т. п., а вона піднялась з народніх низів наново, як народній рух. Кому, кому, а Вам, присудженому за «бандитизм» до розстрілу, добре відомо, що «бандити» не всі «бандити», що весь їх бандитизм полягає в тому, щоб захистить національні права українського народу. Вам особисто відомо чимало «бандитів», які воювали з московсько-комуністичною навалою не во ім'я «петлюрівщини» й «бандитизму», а тільки для захисту національної волі. Ми це теж знаємо і знаємо, що хоча «бандитизм» розгромлено, хоча чимало «бандитів» визнало свою «помилку» й перейшло в лави переможців, але вони не перестали бути людьми. А поскільки вони залишились людьми, то ніяк не могли одвикнуть від людських почувань, не могли позбутися людської логіки і все, що їх обтяжувало, намагалися усунуть. Поскільки національні утиски, які чинилися московськими та жидівськими комуністами над українським трудовим народом були річчю ненормальною, нелюдяною, то бувші «бандити» не могли не відчувати цієї несправедливосте, і боролися з нею, як могли й уміли. Теперішня українізація — наслідок праці не московських та жидівських комуністів, не сучасної влади на Україні, a самого українського трудового, народу, а почасти й тих «бандитів», що перейшли на службу в установи московської окупації.