Так само, як ми за царизму влазили скрізь, щоб використати все для себе, так треба й тепер робить. Є змога Українцеві засісти комісарську посаду? Нехай засідає, як колись намагалися засісти посади губернаторські. Є змога пролізти в ВЦІК, нехай лізе. Але скрізь мусить робити українську роботу. Не плазувати, не вислужуваться обпльовуванням української справи, а захищати її і своїм політичним керовником мати не Р. К. П., а свою українську організацію.
На Ваше співробітництво і подібних Вам, що дбають про українську культуру, дивимось позитивно. Не осуджуємо: з історичного погляду це корисно для України, хоч і спричинює часто нам особисті неприємности. Нам неприємно, що наші товариші покинули нас, але що таке наші прикрости в порівнянні з добром народу? Ми цінимо велику жертву (по суті це є жертва) тих товаришів, що пішли на зовнішнє співробітництво з окупаційною владою: вони по силі змоги й уміння захищають інтереси України, не жаліючи своїх сил і своєї репутації. Пожертвувать своєю репутацією — це велика жертва, великий подвиг для чесних людей, бо їхня доля сумна — вони окружені ненавистю любленого ними народу, хоча й працюють во ім'я його добра. За цю жертву треба їм прощати багато. І ми прощаємо, навіть виступи проти нас. Ми думаєм: хай товариші там працюють, як можуть, використовують технічно всі можливости, але хай втримаються в межах благородства, предоставивши самим окупантам росправляться з нами. Робіть своїми руками культурне діло, скріпляйте життя, рятуйте здобутки революції — це все великий подвиг, але не робіть паскудств, не гнітіть народу, не опускайтесь нижче рівня благородних борців за кращу будуччину людства, і в першу чергу свого народу; не будьте моральними підданими сучасних панів життя на Україні — от і все, чого б ми бажали од Вас.
Ми, емігранти-революціонери, робимо добре діло: ми допомагаєм Вам боротись за «українізацію». Коли б ми не видавали «Нової України», коли б не будували тут вищих шкіл, не рятували тисячі селян і робітників, не підготовлювали тисячі свідомих і освічених борців за нашу і Вашу справу, то був би у Вас хоч би той курс «українізації» який милостиво опублікувала недавно Москва? З конкуренції з нами це робиться, бо чудно і дико чути, що на Україні через три роки окупації оповіщується «українізація». Це ж абсурд: на Україні взагалі не повинно бути українізації, бо-українство там є природним, загальним і постійним з'явищем. Українізації не треба оповіщати, за неї не треба агітувати, — вона повинна постійно здійснюватися. А чого її тепер оповіщено? Тому, що Москва не діждалася того, що їй бажалося: вона думала, що голодна еміграція муситеме незабаром скапітулювати (це було казано на Різдво в кінці 1921 року в Празі), але не так склалося, Велику кількість емігрантів врятували від капітуляції ми, соціялісти-революціонери, і заставили їх куль-
