Григорій Вацик, Ігнатій Завадович, Каз. Караїсь, Микола Костію і другі, а з жіночих сил Марта Давидовичівна, сестри Чубатівні та інші. Починаючи з р. 1890. гурток почав давати вистави, такі приміром як „Тимко капраль“, „Еміграція до Бразилії“ і и. — які проходили все з успіхом, були предметом дискусій серед міщан, будили заінтересування загалу, а у аматорів замилування до театрального мистецтва.
В той спосіб міщанський хор опанував ще одну, ділянку нашото культурного життя в Тернополі, став свого рода нестатутовим товариством тернопільських міщан, став осередком міщанського життя взагалі. Безпосереднім товчком, що приспішив справу оформлення тої міщанської організації на зовні, був інцидент, що трапився на одному із прилюдних виступів міщанського хору в тому часі, а саме з нагоди святкування роковин смерти Шевченка, яке урядив хор в салі польського товариства „Сокіл“ в Тернополі. Перед концертом директор виділової школи Юрій Геців і міщанин Павло Чубатий в порозумінні і за згодою господаря польського „Сокола“, проф. реальної школи Ґедроиця зняли на час концерту зі стіни в салі портрет Костюшка і повісили портрет Шевченка. Це — хоч і сталося, як сказано, в порозумінні з адміністрацією салі „Сокола“ — обурило місцевих Поляків і вони рішили на майбутнє вже більше не винаймати салі Сокола українському міщанському хорови. Таке становище Поляків остаточно скріпило серед українського тернопільського міщанства думку про необхідність власної організації, про конечність негайної будови власної домівки.
В місяці грудні 1890 р. думка ця діждала-
