І коли приміром навіть така подія як смерть Тараса Шевченка 1861. р. пройшла на тернопільському ґрунті ще зовсім непомітно, то вже 1863. р. можна занотувати тут перший вияв розбудженого життя у формі величавого святкування памяти митрополита Гр. Яхимовича († 11. V. 1863.) з високо—патріотичною промовою о. Степана Качали, який твердо стояв на ґрунті Маркіянових ідей та все молодий духом станув у безпереривний контакт з „громадою“ тернопільської молоді і в кождій потребі служив її членам своїми вказівками-радами. „Громада“ була тоді справжньою національною школою для молодих студентів, а її члени, розсипані на кватирах по міщанських домах, несли тоді перші проміння національної свідомости поміж міщан, головнож міщанську молодь, зацікавлювали їх оповіданнями з нашої богатої історичної минувшини або читанням поем з переписаного „Кобзаря“ Шевченка.
Весною 1865. р. загостив у Тернопіль „Руський Народній Театр“ під дирекцією Омеляна Бачинського, що своїми виставами в тодішній замковій салі також чимало причинився до розбудження національної свідомости серед української тернопільської громади. На виставах театру, з яких віяло щирим одушевленням для нашого народнього життя взагалі, являлася не тільки ґімназійна молодь і нечисленна ще тоді місцева інтеліґенція, але також молоді міщани та селяни з довколишних сіл Тернополя.
Величезне і мабуть таки найбільше значіння у розбудженні національного життя Тернопільців мало заснування в місті Філії товариства Просвіта. Тут треба підчеркнути відрадний
